Розділ 10

Небо завжди мало для мене особливе значення. Ні, це не тому, що я від народження ірлинг, у якого на генетичному рівні закладено підкорювати висоти неба та непокірний вітер. Просто, небо це моя своєрідна схованка, місце де я завжди можу залишитися сам на сам зі своїми думками, мріями, поглядами. Хтось може сказати, що стихія вогню має тягнутися до вогню, і що повітря це зовсім протилежна стихія, яка більше заважає ніж допомагає. Абсолютно вірно. Та чомусь, саме небо для мене завжди асоціювалося з місцем спокою та свободи. Тож у найважчі моменти, коли не хочеться бачити нікого, я розправляю крила і стрімголов кидаюся у височінь, ховаючись між хмарами. Здіймаючись все вище і вище, до яскравого світла, а упевнившись що піді мною вже лише суцільне і непроглядне білосніжно-золотаве полотно небес, я зависаю левітуючи серед хмар. Тут я почуваюся абсолютно вільною і безмежно щасливою. Хтось вишукує на землі цікаві куточки, якісь дивовижні цікавинки та місця. Мандрує світом у пошуках непізнаного та незвіданого. Кожна істота, спроможна подолати будь-які перешкоди, аби лише знайти душевну рівновагу. Я ж саме тут, високо у хмарах, знаходжу гармонію і спокій, які так часто потрібні  аби віднайти вихід у важкій ситуації.

Ось і зараз, я летіла якнайдалі від Геліона, який завжди був чимось не задоволений. Все йому було не так! З кожною хвилиною, проведеною поряд з ним, я відчувала що просто не витримаю його усе життя. Його вже занадто багато у моєму особистому просторі.. Для мене це занадто незвично, адже мене ніколи не контролювали. Батьки, Натан, майстри в академії, імператор - усі вони сприймають мене як особистість. Вони, знають що мене у жодному разі не можна змушувати. Дати вибір - це можно! Але ніколи не змушувати. А ще мене безмежно дратує, коли порушують мої особисті межі. Коли дозволяють собі залазити в мій особистий простір. І саме це Геліон робить постійно. Тому, зараз я тікала туди, де завжди думки вставали ясними, погляд чітким, а з серця зникали турботи. Я повинна знайти компроміс: аби виконати домовленість і не допустити порушення присяги імператора, та при цьому зуміти співіснувати з Геліоном.

– Ти що зумисне постійно так робиш? - влітаючи в мене на повному ходу зі спини, зле питає Геліон, який з'явився ніби нізвідки - Я що якийсь юнак жовторотий, ганятися за тобою по хмарах?!

– Так я, ніби і не просила мене наздоганяти - роздратовано відповідаю я, намагаючись вирватися з його міцного захвату - Та відпусти ти мене вже!

– Ти занадто зухвала - стискаючи мене ще міцніше, промовив він - Скажи, що з тобою не так? Ти ладна посміхатися усім і лагідно розмовляти з усіляким набродом, та як доходить справа до мене, так ти наче кам'янієш.

– Геліон ти робиш мені боляче - намагаючись говорити спокійно, звернулася до нього. Та бачачи що він жодним чином не реагує на мої слова, зло викрикнула - Я сказала відпусти мене! Чи ти оглух?!

Він різко розвернув мене обличчям до себе та несподівано я відчула ніби по всьому тілу пробігся легкий вітерець, а за кілька секунд, усі мої м'язи почали дерев'яніти. Спробувала виплутатися з його чіпких рук, та скільки би зусиль я не прикладала, у мене нічого не виходило. А ще я не могла поворухнути крилами, і це вже неабияк мене налякало.

– Бачу, що злякалася і це правильно. Це діє закляття. І у такому стані ти БУДЕШ слухати мене! А не зникнеш, як завжди - гордовито промовив він, все ще тримаючи мене та направляючи в сторону кордону - А знаєш насправді я не планував усього цього, але ж ти сама це спровокувала. Я гадав що нам вдасться дійти згоди та порозумітися. Ти мені сподобалася відразу, як вперше тебе зустрів в академії, пам'ятаєш? Відтоді ти для мене, наче мана. Ти завжди у моїх думках і снах. Ще тоді я сказав собі: вона буде моєю…

– О, Творець! Здається він таки з'їхав з глузду - подумала про себе я, а у голос сказала зовсім інше - Геліон, послухай. Я не знаю що ти собі там навигадував, та й в академії я була настільки поглинута навчанням, що і не звертала уваги ні на кого. А зараз, ти ж знаєш як важливо мені віднайти рівновагу.

– Звісно, я усе це знаю - прошипів він зло, мені майже в обличчя - чи ти, моя люба, вважаєш мене геть дурним? Я погодився на твою подорож, щоб потім не вислуховувати твої постійні претензії що через мене ти втратила таку можливість. Але ж ти крутиш хвостом перед іншими, а вже це мені дуже не подобається! Та нічого це не надовго: зараз я дам тобі можливість зрозуміти яке вірне рішення ти маєш прийняти.

Зараз фактично висячі в його руках, я не відчувала свого тіла. ЗОВСІМ! Та найстрашніше це, те що у мене все ще були розкриті крила. А це означає, що тут у небі, я не можу дати йому відсіч. Фізично, без магії, я слабкіша та й мілкіша за нього. А щоб використати магію, я маю скласти крила. І він це прекрасно розуміє! Я хаотично намагалася спрогнозувати: що він може зробити та як мені вийти з цієї ситуації з найменшими втратами?

– Я вимагаю від тебе, аби ти принесла мені присягу - проговорив він, абсолютно спокійно, з твердою впевненістю, що я так і зроблю - про те, що станеш мені дружиною за будь-яких обставин, і будеш народжувати мені обдарованих дітей допоки зможеш. Ну, зараз же! Я чекаю!

Я від несподіванки та нахабності його вимоги аж заніміла, широко розкривши очі та рота.

– Скажи мені Геліон, ти що геть збожеволів? - все ж подолавши шок, запитала я - Ти взагалі чуєш, що ти верзеш? Ти погодився на мою подорож? Так, начебто і не питала твого дозволу. Бо ти мені ніхто! Геть стороння істота! І ті кілька разів коли ми спілкувалися, чи то факт,що ти подав запит на заручини , зовсім не дають тобі права вважати мене своєю власністю! Чи ти дійсно думаєш, що я при ясному розумові та добровільно віддамся тобі у рабство? Я від народження вільна! І ніколи не буду чиєюсь власністю!