Розділ 9

Як тільки ми переступили поріг будинку міського голови, лорд одразу ж покликав свого управителя.

– Сіде, будь ласка, проведіть Його Світлість графа Барславі у вітальню та організуйте для нього чай або каву - віддав розпорядження лорд де Ватерал, і не звертаючи увагу на спроби Геліона заперечити, продовжив - А ми поки з Її Величністю оформимо усе у моєму робочому кабінеті. До речі, Ви Іридія що будете чай або каву?

– Каву, будь ласка. Без цукру. - просто відповіла я, звертаючись до управителя.

– Добре. І тоді ще дві кави у мій кабінет - промовив він і вказуючи рукою праворуч додав - прошу, нам сюди.

Кабінет міського голови був просторий та світлий. Ліворуч від дверей, вздовж стіни розташувалися книжкові полиці, щільно заповнені книжками. Прямо навпроти входу, стояв масивний письмовий стіл з різьбленими ніжками та крісло виконане у тій же тематиці. Попереду столу розмістилися два зручних крісла для відвідувачів. Праворуч від дверей стояв диван з маленьким столиком попереду. А стіна за диваном була повністю скляна.

– Тому тут так багато світла. Та й світлі відтінки меблів вносять свою лепту - подумала оглядаючи кабінет.

– Подобається? - тихо запитав лорд, який увесь цей час стояв на порозі та давав мені можливість роздивитися усе.

– Так, дуже. Мені до вподоби такі світлі приміщення - спокійно відповіла я, відходячи у сторону - Вибачте, що перегородила Вам вхід. Я іноді ніби зависаю, коли бачу щось гарне.

– Не страшно. Мало хто так реагує на тутешній інтер'єр - спокійно промовив він, проходячи до робочого столу - сідайте де Вам зручно. Я зараз підготую усе необхідне.

На його слова я лише кивнула і пройшла до вікна, а потім мене догнала думка, що лорд стояв спиною до мене тож не міг побачити мого жесту. Та варто мені було поглянути на картину за вікном, як і ця думка миттю зникла. Кілька десятків ірлінгів розкривши свої крила, тренувалися на галявині.

– Це вартові нашого міста. Вони щоденно тут тренуються - промовив лорд, стаючи поряд зі мною - там каву принесли.

– Дякую - промовила я, здивувавшись, тому що зовсім не чула як хтось входив до кабінету - у Вас дуже гарно. Я звичайно ж не бачила усі такі містечка, та все ж це не змінює моєї думки. Щось тут є таке, що притягує я б сказала душу. Можливо, це через відчуття, що десь зовсім поруч розпочинається територія, на якій вже не важливо який ти маєш магічний потенціал, чи наскільки магічно обдарованими будуть твої діти… Там ти можеш бути просто собою. Справжньою. І де будуть цінувати тебе за особисті якості та вміння.

– Цікава думка - сказав лорд Нікос, подаючи мені горнятко з кавою - коли ти постійно проживаєш тут, то не задумуєшся над тим, що насправді важливо і цінне.

Деякий час ми сиділи мовчки й кожен з нас, мабуть, думав про своє, час від часу відпиваючи невеликими ковтками гарячу каву. Несподівано для себе усвідомила, що можливо саме в такому місці я б хотіла проживати. Але, як кажуть час поставить все на свої місця. Адже ніхто не гарантує, що я віднайду майстра. Чи якимось дивним чином з'явиться моя істина пара. А судячи з висловів Геліона за усю дорогу, то навряд чи він захоче жити тут. Ну, це у тому випадку якщо мені все ж таки доведеться стати його дружиною. Та на все потрібен час. Він, до речі, усе й розставить на свої місця.

– Що ж, мабуть, перейдемо до справи - посміхаючись сказав лорд, і коли я кинула, він зробив пас рукою і по стінах розбіглися хвилі заклинання антизвуку - Іридія, вибачте… Ваша Величносте, якщо звісно дозволите, то мені хотілося мати в Вашій особі друга. Мені Несеєм у загальних рисах виклав Вашу мету…

– Вибачте, що перериваю та мені здається що дійсно буде зручніше перейти на "ти" та звертатися на ім'я - з посмішкою промовила я, і перша переходячи на "ти" додала - якщо ти не проти Нікос?

– З превеликим задоволенням Іридія- широко посміхаючись сказав лорд - так ось, необхідний тобі майстер дійсно проживав на землях Каллена, але коли я останній раз його бачив, то жив він віддалено від людей. Причин я не знаю. Якщо його все ж не знайдеш, то на тих землях є ще один вогняний ірлінг. Можливо, він допоможе більше, адже може поділитися досвідом проходження "згорання" без істинної. Адже свою він не зустрів. Одразу скажу, характер у нього завжди був нестерпним, але в допомозі він не відмовить. Звати його Арій. Він колись викладав у нас в Академії. Щоб він напевно тобі допоміг покажеш йому цей кулон.

Нікос вклав мені у долоню золотий кулон у вигляді ірлінга, що розправив крила на фоні  зірки з восьма хвостами.

– Це артефакт - маячок. Ми використовували такі під час практики - пояснив він - а коли ми закінчили Академію, то Арій нам з Несеєм, як своїм кращим адептам, подарував по одному на згадку. Кулон має завжди повний заряд, оскільки підзаряджається від денного світла. Функцій не багато, та все ж у нього великий плюс: він працює усюди, як на магічній території, так і на не магічній. До того ж він безпосередньо пов'язаний з браслетом, який носить на руці Арій. Достатньо лише стиснути його у кулак, і вже через кілька секунд сигнал спрацює на браслеті. І буде посилати сигнал до тих пір поки Арій власноруч його не вимкне. Ще я про всяк випадок на нього записав коротке повідомлення для Арія, яке прочитати зможе лише він. Ну, мабуть, це усе.

– А папери? - з подивом запитала я.

– Вони у тебе вже оформлені. Ніяких додаткових не потрібно - знизуючи плечима та посміхаючись, відповів він - просто мені потрібен був привід залишити того піжона у вітальні.