Розділ 8

Наступного дня я прибула в палац у запланований час, аби порталом перенестися у прикордонне містечко нашої імперії. А звідти, ще хвилин двадцять льоту, і я мала дістатися нейтральних земель. Адже чим ближче до нейтральних земель, тим гірше працює магія. Тож, зараз стоячи в очікуванні останніх налаштувань стаціонарного імператорського порталу, я була безмежно вдячна за підтримку рідних, які прибули сюди разом зі мною. Окрім самого імператора і його синів, тут були мої батьки й Натан. Адже наступні шість місяців будуть абсолютно не передбачувані. Знаю, що буде важко, оскільки магічними вісниками на території нейтральних земель користуватися неможливо. Тому єдиним вісником того, що я все ще жива, буде татуювання на руці імператора.

Вже коли були зроблені останні налаштування порталу, і мені надали дозвіл на переміщення, до кімнати неочікувано увійшов Геліон. З широкою посмішкою на обличчі, він впевненим кроком підійшов до мене та зупинившись за крок, впевнено промовив:

– Вітаю тебе Іридія! Я тут подумав, що всупереч усім нашим непорозумінням, мені хочеться супроводити тебе аж до межі нейтральних земель. Просто хочу бути впевненим, що ти доберешся без пригод - після невеликої паузи він додав поглядів звертаючись до імператора - Якщо, звісно, дозволите Ваша Високосте?

– Я не проти, звісно - уважно дивлячись на мене, стримано відповів імператор - Та все ж гадаю вирішувати має саме Іридія. Адже вона досвідчений воїн, та й не перший раз переміщується. До того ж , як я знаю, добре розуміється на місцевостях. Тож, можливо, їй взагалі не потрібний ніякий супроводжувальний...

Я дивилася на них, і бачила по очах графа Барславі, що він не відступить від задуманого. І якщо зараз почну відстоювати свою позицію, скоріш за все виникне суперечка, яка лише забере у мене час. А цього мені хотілося менш за все, тож я вирішила не з'ясовувати відносини публічно.

Взагалі то мені складно було зрозуміти мотиви цього чоловіка. Начебто розумний, гарний. Як на мене, навіть занадто гарний. Високий і статний. Його біляве волосся завжди заплетене у чудернацьку косу, а волошкові очі затягували, наче у вир, варто було хоч на мить у них зазирнути. Я завжди вважала, що у таких хлопців відбою від дівчат немає. Тож зараз зовсім не розуміла: навіщо я йому? Кілька разів він, звісно підходив в академії, та весь мій час та моя увага були заповнені навчанням. Приводу вважати, що між нами взагалі щось можливо, зовсім не давала. Чого він вчепився у мене? Треба буде з ним поговорити, можливо і добре що ув'язався - буде чудова нагода усе з'ясувати та розставити всі крапки над “і”.

– Гаразд. Якщо це так важливо для Вас графе - після хвилини роздумів, стримано і досить прохолодно відповіла я, хоча магія всередині, вже аж шипіла від обурення.

З сім'єю ми ще вчора усе обговорили та обміркували, а також я звісно ж отримала безліч настанов від батьків. Але сьогодні мама все одно плакала, а батько просив бути обережною та берегти себе.

– Батьки, вони завжди такі батьки - щиро посміхаючись подумала про себе я, обіймаючи їх по черзі.

– Іридія, прошу будь обачною - прошепотів імператор, коли мене обіймав, і голосніше додав - дивись не підвиди: я маю намір виконати свою присягу! Та й зберегти свою магію та силу я теж не проти.

– Дякую Ваша Високосте, я обов'язково повернуся - відповіла я, піднімаючи з підлоги свою похідну сумку.

Зазвичай, я користувалася широким зручним поясом, який завжди був зі мною. Він містив у собі підпростір, в якому було усе, що могло знадобитися у поході. Але у цій подорожі від нього може не бути користі, тож аби не ризикувати, я все ж зібрала звичайну сумку з речами найпершої потреби. Вдягнула зручний похідний одяг та взуття. Одяг був з логотипом академії, оскільки за правилами, випускники повинні його носити ще протягом року після її закінчення. Це було придумано для того, щоб зустрічні одразу бачили: перед ним молодий майстер і йому може знадобитися допомога з працевлаштаванням.

Також, я максимально зібрала спорядження, не важке та не громіздке, але те що може знадобитися у нестандартній ситуації. Натан, що допомагав мені збиратися, тільки сміявся наді мною.

– Ріда, ти збираєшся, наче у далеку подорож з непередбачуваними наслідками - говорив він, на що я лише мовчки з посмішкою робила задумане.

Це ще одна звичка, якій я слідувала не дивлячись ні на що: завжди роби, як підказує тобі інтуїція. Можливо, хтось скаже що це безглуздо та недоречно, адже все може змінитися у будь-який момент. Або ж, що ми самі вершники своєї долі. Та, це їх думка, а це моє життя і моє бачення. Майже всі істоти здатні на зраду, інтуїція ж ніколи не підведе.

Тож, зараз я перекинула свою сумку через плече, та не вагаючись вступила до порталу. І тільки-но, опинившись по ту сторону, швидко відійшла у бік на кілька кроків. Адже Геліон, який слідував позаду, міг зіткнутися зі мною. А мені зовсім не хочеться потім вибачатися перед ним і за це.

Кілька хвилин я розглядала місце куди нас перемістили порталом. Сама портальна арка, що розташовувалася за межами міста, була складена наче з безлічі невеликих гранітних брукняків. За метрів десять до неї, стояв невеликий дерев’яний будиночок.

– Мабуть, це для чергових портальщиків - подумки відмітила собі я, оскільки саме ці службовці вийшли з будови й зараз з подивом розглядали нас.

– Добрий день, леді - звернувся до мене один з чергових - Чи дозволите з'ясувати мету Вашого прибуття у наше місто?