Розділ 6

– Доброго ранку усім - бадьоро промовила я, входячи в їдальню, де за столом вже зібралася уся родина.

– Доброго ранку люба - радісно промовив батько - а я гадав, що ти відразу після академії оселишся у палаці імператора.

– Ні, імператор люб'язно надав мені цілий тиждень  відпочинку. Тож, якщо ви не проти, то я цей тиждень хотіла побути вдома - посміхнувшись відповіла я.

– Звичайно ж ми не проти! - емоційно, зі сльозами на очах, промовила мати - Я безмежно рада, що ти хоч трохи відпочинеш. Та й будеш з нами, а то твоє навчання, залишило вже лише тінь від тебе! Нібито ти й не спала та не їла зовсім…

– Матусю, я спала та їла, і взагалі робила все що потрібно, аби організм працював злагоджено та стабільно. Просто підготовка до іспитів та й самі іспити далися мені трохи важкувато. Вони забрали занадто багато моральних сил - з посмішкою відповіла я - Але все вже позаду, а попереду лише світле майбутнє. Ну, принаймні я на це дуже сподіваюся…

–  Донечко, звісно ж усе буде добре - лагідно сказав тато -  Ти в нас молодець, тож я й не маю сумнівів, що в тебе все вийде якнайкраще!

Не дивлячись на особливість та замкнутість мого характеру, мені завжди подобається бути вдома. Тихо, затишно, спокійно. Адже лише серед рідних та близьких, я могла бути справжньою. Мені не потрібно було їм доводити, що я в усьому краща, розумніша або ж спритніше аніж інші. Тут я була коханою дочкою та сестрою. Саме підтримка батьків завжди давала мені неймовірну силу та  впевненість у тому, що у мене все вдасться. Що я з усім впораюся та усе подолаю. 

Мабуть, через те що я була занадто стримана і мало емоційна, мені завжди було важко знаходити спільну мову з однолітками, та й в принципі з оточенням. Але мої батьки власним прикладом постійно показували мені, що насправді усі бар'єри та кордони існують лише в нашій голові та уяві. Вони завжди вчили, що серце може вмістити у собі набагато більше ніж здається. На жаль, я в моїх батьків була єдиною донькою. Оскільки я далася матері занадто тяжко, другу дитину народжувати лікарі їй заборонили, та й мій батько їх у цьому рішенні підтримав. Але для того, щоб я не залишилася одна, а може щоб не замкнулась у собі, багато років тому мої батьки взяли під опіку хлопчика Натана. Він був сином нашого далекого родича по лінії матері. Коли ж йому було лише п'ять років, його батьки загинули. І хоча він мав залишатися у сім'ї дідуся моєї матері, мій батько запропонував взяти його під свою опіку та виховати як власного сина. Не відразу, та дідусь Натана погодився, оскільки був похилого віку та й його фінансові можливості не дозволили б дати гідну освіту хлопчику. Тож, мабуть, Натан став єдиним і справжнім другом для мене. У нас із ним різниця у віці лише рік. Але на відміну від мене, його сили розкриваються за звичайним сценарієм, так би мовити стандартно. Без усіляких складнощів та надзвичайних ситуацій. Тож до академії він має вступити лише у цьому році.

–  Натан, як твої справи? Як іде підготовка до вступу? - запитала я роблячи ковток запашної та гарячої кави. 

– В принципі, все добре. Щось трохи не вдається та мені обіцяв допомогти Геліон. У нас з ним, як виявилося, однакова стихія - весело відповів хлопець.

– Геліон значить - задумливо промовила я відчуваючи, як мій гарний настрій миттєво зіпсувався - І як давно Геліон допомагає тобі?

–  Кілька місяців - відповів батько замість хлопця і занепокоєно на мене подивився - Іридія, що сталося? Я помітив твою дивну реакцію на сказане.

– Ні, усе гаразд - стримано відповіла я - просто Геліона останнім часом занадто багато…

Насправді Геліон дійсно міг набагато більше допомогти Натану, у його навчанні та оволодінні магією. Так би мовити, наглядно показати, як працює магія в поєднанні з фізичними крилами. Як я вже казала, усі ірлінги, крім вогняних, вміло поєднували фізичні крила і особисту магію в польоті. Беззаперечно, вогняні ірлінги залишалися найнебезпечнішими. Але, якщо бій вівся на землі…  Наприклад, для того, щоб дати відсіч ворогу у небі, вогняний ірлінг мав зупинитися та зависати у повітрі, скласти крила, а потім вдарити магією. Як розумієте це завдає певні незручності та забирає дорогоцінний час.

Якщо говорити в цілому про Геліона,  то в принципі він був непоганим хлопцем. Кілька разів ми спілкувалися. З ним було цікаво розмовляти. Він достатньо розумний та успішний у навчанні хлопець, із заможного роду. Має гарну освіту та високий потенціал магії. До того ж  ще й третій син радника імператора.

– Іридія, я ж все таки твій батько - проговорив хоч і з посмішкою тато, та в його очах застигло занепокоєння - Чим тобі не подобається Геліон? Що з ним не так?

– Усе так.  І все в ньому добре. Було… Поки він не поставив собі за мету стати моїм чоловіком - відповіла я, зводячи очі на батька - І саме це мене не влаштовує.

– Він, що особисто зробив пропозицію? - схвильовано спитала мама.

– Ні. Зробив офіційний запит імператору. За тиждень чекає відповіді - стримано відповіла я - Дякую за сніданок. Я, мабуть, піду прогуляюся.

Утримувати мене звісно ж ніхто не став. Моя родина дуже добре знала мій характер: якщо я хочу побути одна, краще дати мені таку можливість. Оскільки все одно десь сховаюся уникаючи їх компанії. А так хоч на видноті буду.

Я спустилася у сад. Неспішно пройшла вздовж клумб з маминими улюбленими трояндами, вдихаючи їх неймовірний аромат. За кілька хвилин я вийшла до невеликого озера, на березі якого височів трьохсотлітній дуб. Я сіла між його корінням, що виступали з під землі, створюючи щось на кшталт підлокітників. Ще з дитинства, це було наше улюблене з Натаном місце. Тож наш садівник змайстрував тут щось на кшталт маленького диванчика з лози та сухої трави. А потім, на додачу, накрив його магічним куполом, який захищав його під час дощів.