Пролог

– Валгус, як ти міг так з нею вчинити? - лютувала молода жінка, увірвавшись у кабінет. Вона була темна, як саме темрява, а її очі горіли яскравим вогнем, наче то бездонне урвище наповнене лавою. Чорне волосся, немов наелектризоване здіймалося у різні сторони. Долоні стиснуті в кулаки, і було помітно, що в них вже почали формуватися жовтуваті  блискавки.

– Заспокойся негайно Таймі! Ти зараз мені усе тут рознесеш! - прогримів статний чоловік сидячи у великому кріслі. На відміну від жінки, він був повною її протилежністю. Світлий, як ясний день. Його блакитні очі, дивилися уважно та впевнено. Вони наче заспокоювали, але одночасно з цим породжували лише бажання підкоритися. У нього було довге русяве волосся, заплетене в чудернацьку косу. Сам же він, спокійно сидів у масивному кріслі та з нудгуючим виразом на обличчі, дивився на свою сестру.

– Скажи мені, як я маю заспокоїтися?! Якщо ти мою племінницю, та свою єдину доньку, запроторив Безодня знає куди! - не  вгамовувалася вона, підійшовши до самого столу за яким сидів її брат.

– Так запроторив! І це саме тому, що вона МОЯ дочка! Тому, що Іридія мала підкоритися моїй батьківській волі та зробити те, що їй належить без жодних заперечень! Не лише за статусом, а ще й тому, що я так сказав! - відповів він, підводячись з крісла та переходячи на крик - Але, бачте вона посміла сама обрати собі пару! Та ще й того негідного, і до того ж вирішила пов'язати з ним життя! А цього я вже аж ніяк не дозволяю! Адже йому потрібно лише отримати місце тут, у вищому колі! А вона для цього лише допуск!

– Валгус, ну і нехай так! Але вона ж має сама це зрозуміти - сказала Таймі - дівчина, має пройти свій власний шлях! Сама і віднайти себе! Брате, ну скажи як вона має відчути і розкрити свою силу, якщо ти постійно усе за неї вирішуєш і все контролюєш?

– Я краще знаю, як і що їй треба робити! - вперто стоячи на своєму, промовив він - До того ж у мене вже є… тобто, був підходящий молодий і доволі перспективний маг. Адепт бойової академії. З гарним потенціалом та подібною до її магією. Разом вони б стали гідними помічниками у моєму світі. А вона своїми вибриками та впертість лише все зіпсувала. Вона, така ж як і її мати! 

– Брате, та що з тобою стало? Твоя ж донька не винна у тому, що сталося колись між вами з Анателлою. Так, вона дуже схожа на свою матір і зовні, і за характером, але ж ти не маєш її за це звинувачувати, та й переносити на неї свої образи! А тим більш контролювати кожен її рух та планувати її життя! Дружину ти вибрав собі сам, тож дочка ніяким чином не несе відповідальність за ваші вчинки. Валгус, я дуже тебе прошу, ну скажи хоч куди ти її відправив? Я її заберу в свій світ. Вона не буде з'являтися тобі на очі. До того ж я навчу її контролювати силу та магію.

– Ні. Якщо вона не хотіла бути тут, поряд зі мною, і їй не підійшли мої правила та мій світ - твердо промовив Валгус, абсолютно впевнений у своїй правоті, сідаючи знов у крісло - то нехай тепер і живе там, де немає магії зовсім або ж залишилися лише її нікчемні крихти. Вона має знати своє місце! А її місце поряд зі мною. І вона має це визнати!

– Ти, що зовсім збожеволів! Вона ж фенікс! Їй не можна без магії. Якщо без вродженого дару творення вона і може існувати, -  приголомшена його словами, майже прошепотіла Таймі - то без магії вогню вона просто загине!

– Нічого страшного - відродиться. У неї буде сім життів, аби визнати свої помилки та обрати єдиний вірний шлях. Той, що я для неї приготував - самовпевнено та абсолютно спокійно відповів він, наче й не чувши сестру, та з усмішкою додав - І, до речі, обох хлопців я теж відправив разом з нею.

– Але ж їх життями ти не вправі розпоряджатися! - обурено сказала його сестра.

– Це не зовсім так. Її обранець, то моє творіння. А той, кого я визнам гідним бути парою для моєї дочки та в подальшому бути моїм помічником, то творіння твого світу - розмірковував він так, ніби усе це щось абсолютно природне і закономірне - Але ж, люба сестро, ми з тобою одне ціле, а це значить, що твоє творіння, то моє творіння.

– Ні Валгус! Скажи мені, що ти так не вчинив?! - скрикнула розгнівана жінка - Хто він?

– А, так цей, як його там? Наче Арій… - відмахнувшись, неча від мухи, відповів він.

– Що ж ти брате накоїв? Двоє не пробуджених феніксів в одному місці! Це ж занадто для одного не магічного світу. А ще й цілих сім життів! - промовила Таймі, та дивлячись на те, що її братові все байдуже, відійшла до вікна. А через деякий час, трохи подумавши додала - Ну, що ж Валгусе, свої вимоги та правила ти вже озвучив. Нехай, але за законом деміургів, твоя воля поширюються лише на твої творіння. Мій де хлопець, буде у ній лише заручником обставин. Але ж, як ти знаєш, усе має повертатися до споконвічного… Тож така буде моя воля: Арію належить повернутися до споконвічного світу, для якого він і був створений. І якщо, ти вже призначив йому у пару свою дочку, то нехай так і буде! Тож, після закінчення сьомого життя у тому світі, куди ти їх відправив, вони повернуться у мій. І це відбудеть незалежно від того чи виконується твоя воля чи ні! Але: якщо твоя дочка, хоча б на останньому своєму подиху у будь-якому з тих семи життів, визнає парою Арія, то мають виконуватися вже мої умови, і виключно у моєму світі.

А далі Таймі лиш одним помахом руки створила сувій. Він у розгорнутому вигляді опустився на стіл перед Валгусом, так щоб чоловік міг без проблем прочитати його зміст:

З поміж усіх легенд, одну лиш загадала зранку: