12. ОРФЕЙ бреше правильно

Першим у спорову камеру влетів не Морн.

І не Варен.

І навіть не Лекс, хоча статистика минулих смертей наполягала саме на ньому.

Першим влетів чужий контейнер із медичним маркуванням.

Він ударився об підлогу, підскочив, розкрився в повітрі й випустив хмару білого аерозолю.

Рад заволав:

— Газ!

Лекс, який саме вискочив із коридору за контейнером, крикнув у відповідь:

— Піна, генію! Медична піна!

— Вона на мене напала!

— Вона стерильна!

— Я не давав згоди на стерильність!

Морн увійшов другим.

Без пафосу.

З пістолетом у правій руці, лівою притискаючи до плеча пораненого солдата, і з таким обличчям, ніби весь цей всесвіт давно порушив інструкцію, але капітан ще не вирішив, кого карати першим.

— Зброю вниз! — гаркнув він.

Белл повільно повернув голову.

Різак у його руці ще світився.

Біля ніг лежала спора.

Темна.

Маленька.

На вигляд майже нешкідлива, як більшість речей, які потім виявляються історичними катастрофами.

Фейрі стояв між спорою й Беллом.

Тремтів.

Не від страху.

Від того, що його тіло було створене для інших задач, а він уперся в майбутнє шістьма тонкими лапками й одним кривим крилом.

Німфа дивилася на Белла.

Не як на ворога.

Гірше.

Як на функцію.

Белл це відчув.

І йому це не сподобалося.

— Капітан Морн, — сказав він майже весело. — Як вчасно. Ми тут якраз на межі наукового відкриття.

— Ви на межі утилізації.

— Бачите? Ось чому з військовими нудно. У вас усі відкриття називаються загрозами.

Варен увійшла за Морном.

ОРФЕЙ на її плечі світився білим.

Не синім.

Не аварійним червоним.

Білим, як порожній екран перед тим, як на ньому з’явиться щось, що ніхто не просив бачити.

Чорний журнал на грудях механіка Белла відповів йому тим самим кольором.

Два пристрої дивилися одне на одного.

Без очей.

І вся камера раптом стала схожа на місце, де зустрілися не люди, а дві різні помилки.

ОРФЕЙ видав першим:

СПОРА НЕ ПОВИННА МАТИ ВЛАСНИКА.

Чорний журнал відповів:

ВЛАСНИК НЕ ПІДТВЕРДЖЕНО.
СПРОБА ВОЛОДІННЯ: ПОВТОРЮВАНА ПОМИЛКА.

Лекс повільно підняв руку.

— Мені здається, я пропустив момент, коли наша коробка почала листуватися з їхньою плитою смерті.

— Мовчати, — сказав Морн.

— Так, звісно. Не щодня техніка проводить більш змістовну розмову, ніж екіпаж.

Сай уже присів біля Яс.

— Руку.

Вона не відразу віддала.

— Не різати.

— Я лікар.

— Це не відповідь.

— Найкраща, яка в мене є.

Яс подивилася на нього.

Чорна лінія під її шкірою стала тоншою, але не зникла. Вона тягнулася від долоні вгору, до зап’ястка, і час від часу здригалася, ніби в ній біг не пульс, а спогад про пульс.

— Вона показала мені, як я помру, — сказала Яс.

Сай обережно взяв її руку.

— І як?

— Ваш капітан стріляє в мого.

— Це мене не дивує.

— Мій хапає спору.

— Це теж.

— Я намагаюся його зупинити.

Сай завмер на мить.

— І?

Яс усміхнулася.

— От це мене здивувало.

Белл чув.

Звісно, чув.

І не подав вигляду.

Це було його найкраще вміння: робити вигляд, що майбутнє, минуле, совість і поранені люди в його команді — просто різні сорти шуму.

— Яс, — сказав він. — Не драматизуй. Ти завжди погано переносила чужі пророцтва.

— Капітане, — відповіла вона. — Я завжди погано переносила вашу брехню. Просто раніше вона не світилася під шкірою.

Рад тихо сказав:

— Ой.

Механік притиснув чорний журнал до грудей, ніби міг закрити ним не екран, а всю ситуацію.

Маркер на журналі змінився.

ЦИКЛОВИЙ ФРАГМЕНТ: НЕСТАБІЛЬНИЙ.
ОРФЕЙ УТРИМУЄ ДОСТУП.