10. Другий рівень очікування

Після несправжньої дитини порожнина стала менш затишною.

Вона й до того не була затишною, якщо не рахувати м’якого світла, теплої підлоги й того факту, що стіни поки нікого не їли.

Але тепер усі знали: Рій не просто тримає їх.

Рій дивиться, ким вони стануть, якщо не дати їм робити те, до чого вони звикли.

Сай сидів на підлозі, притиснувши потилицю до стіни.

— Я ненавиджу це місце, — сказав він.

Лекс підняв палець.

— Нарешті консенсус.

Морн стояв біля краю порожнини й мовчав.

Варен тримала фейрі.

Той більше не ховався повністю. Сидів на її долоні, криве крило притиснуте до спини, лапки напружені. Маленьке тіло дрижало від кожної зміни повітря.

Фейрі був не заручником.

Не подарунком.

Не послом.

Варен не знала, ким він був.

І вперше не поспішала назвати.

ОРФЕЙ блимнув:

ДРУГИЙ РІВЕНЬ ОЧІКУВАННЯ ПОЧАВСЯ.

Лекс тихо застогнав.

— Я так і знав, що буде продовження. У всіх поганих місцях є рівні.

Сай не відкрив очей.

— Що цього разу?

Порожнина відповіла до ОРФЕЯ.

Стіна перед ними стала прозорою.

За нею відкрився нижній ярус.

Не весь.

Тільки третя кладка.

Німфа стояла біля кокона, долоні на мембрані. Навколо — Доглядова, воїни, світло грибних садів і темне пульсування живих стін.

Кокон бився.

Сильно.

Наче щось усередині намагалося народитися не в простір, а в сам час.

Сай підхопився.

Морн схопив його за плече.

— Стояти.

— Вона в небезпеці.

— Так.

— Капітане!

— Стояти.

Фейрі на долоні Варен заверещав тонко, але не стрибнув.

Варен відчула, як його кігтики упираються в шкіру.

Він теж бачив.

Він теж хотів туди.

І теж не рухався.

ОРФЕЙ написав:

ПЕРЕВІРКА: ЧИ МОЖУТЬ ЗОВНІШНІ ФОРМИ БАЧИТИ БІЛЬ І НЕ ПРИВЛАСНЮВАТИ ЙОГО.

Лекс прочитав уголос і зблід.

— Ого. Планета сьогодні філософ із ножем.

За прозорою стіною Німфа раптом зігнулася.

Не від удару.

Від сигналу.

Кокон перед нею розкрився на одну тонку лінію.

Зсередини витекло холодне біле світло.

Не ройове.

Гідрине.

Доглядова зробила крок.

Воїни розгорнули крила.

Рій готувався завершити проблему.

Фейрі вчепився у Варен.

Два.

Пауза.

Один.

Бачу те саме.

Варен повторила ритм пальцем по підлозі.

Два.

Пауза.

Один.

— Ми бачимо, — сказала вона тихо. — Але не ліземо.

Сай ударив кулаком по стіні.

Не сильно.

Достатньо, щоб усі здригнулися.

— А якщо саме цього вони й чекають? Щоб ми нічого не зробили?

ОРФЕЙ відповів:

ТАК.

Потім:

НІ.

Лекс закрив обличчя руками.

— Я ненавиджу перекладачів із кризою особистості.

Варен дивилася на Німфу.

— Ні. Не нічого. Ми маємо зробити те, що не повторить цикл.

— І що це? — спитав Морн.

Варен не знала.

За стіною Німфа підняла голову.

І подивилася просто на них.

Неможливо.

Вона не мала бачити крізь порожнину.

Але бачила.

Не очима.

Через фейрі.

Через ритм.

Через те маленьке “ми”, яке не належало ні Рою, ні людям, ні Гідрі.

Німфа притиснула одну долоню до кокона.

Другу — до власної грудної клітки.

Потім повільно відвела руку від себе й поклала на мембрану поряд із напівсформованою долонею малого.

ОРФЕЙ переклав:

ВОНО НЕ ПРОСИТЬ ПОРЯТУНКУ.