2. Те, що не передали Рою

У нижньому ярусі знову стало темно.

Не зовсім темно.

Рій не любив повної темряви. У повній темряві форми робили зайві рухи, а зайві рухи означали втрати.

Стіни світилися глибоко під шкірою: зеленим, золотим, іноді синім, коли якась личинка в коконі змінювала фазу дихання. Грибні сади повільно випускали теплі спори. Доглядові касти проходили коридорами без звуку, несучи на тонких руках поживні мембрани, мертві оболонки й помилки, які ще можна було використати.

Німфа сиділа біля кокона третього ряду.

Того самого, який люди майже зірвали з ритму.

Усередині кокона ворушилося мале.

Не дитина.

Не личинка в чистому сенсі.

Не фейрі.

Щось між. Погано зібране, вперте, занадто чутливе до чужого страху.

Воно мало б піти в переробку ще три цикли тому.

Німфа знала це.

Рій знав це.

Мале — ні.

Тому воно ще боролося.

Її долоні лежали на мембрані. Пальці вистукували коротку корекцію: повільніше, тепліше, не виходь, не рви, не слухай шум зверху.

Мале відповіло слабким поштовхом.

Живе.

Поки що.

На її плечі сидів фейрі з кривим крилом.

Він був надто малий для воїна, надто нервовий для доглядового, надто уважний для декоративної форми. Одне крило в нього зрослося нерівно після невдалого виходу з кокона. Рій міг виправити.

Не виправив.

Корисність дефекту ще вивчалася.

Фейрі постукав кігтиком по її зап’ястку.

Два короткі.

Пауза.

Один довгий.

Бачу те саме.

Німфа завмерла.

Цей ритм не належав Рою.

Вони придумали його вдвох.

Колись, коли фейрі ще не міг говорити теплом, а вона не хотіла передавати кожне його сіпання у загальний контур. Він тоді боявся вібрації доглядових каст, бо їхній крок означав перевірку: придатний, непридатний, відкласти, розібрати, повернути.

Він сховався під її рукою.

Рій передав: дефектна мала форма, класифікація триває.

Німфа тоді мала підняти руку.

Не підняла.

Просто притиснула лікоть до стіни трохи інакше, створивши тінь.

Непотрібна дія.

Некорисна.

Її не покарали, бо шкоди не було.

Фейрі вижив.

Потім навчився стукати.

Два.

Пауза.

Один.

Бачу те саме.

Тепер він повторив цей ритм.

Німфа повільно відповіла.

Два.

Пауза.

Один.

Так.

І не передала це Рою.

У нижньому ярусі стало тихіше.

Не насправді.

Але вона відчула: великий контур помітив пустоту там, де мала пройти інформація.

Рій не любив пустот.

Пустоти означали окремість.

Окремість означала непередбачуваність.

А непередбачуваність іноді ставала хворобою.

Іноді — еволюцією.

Саме тому Рій не знищував її одразу.

Він чекав, ким вона стане.

Німфа відвела долоню від кокона.

Мале всередині здригнулося.

Вона одразу повернула руку.

Не сказала нічого.

Слова були людським шумом. Німфа ще не вміла складати з нього намір.

Вона змінила тиск пальців: м’якше, нижче, повільніше.

Тепло пішло крізь мембрану рівною хвилею.

Не наказ.

Не прохання.

Заспокоєння.

Мале відповіло слабким поштовхом і стихло.

Фейрі на плечі насторожився.

Німфа відчула його запит: передати?

Вона не відповіла.

Згори ще пахло людьми.

Метал.

Озон.

Страх.

Обпалена тканина.

Сором Варен — гострий, теплий, майже солоний.

Жалість Сая — липка, небезпечна.

Морн — залізо, наказ, стриманий біль у старому переломі лівого плеча.

Лекс — шум, який ховав страх так погано, що майже чесно.

Вона не знала їхніх імен.