1.9 Зникнення

ВалРіс і Грім зробили крок уперед майже одночасно. Не тому, що хотіли знову вступати в бій, — просто тіло саме тягнулося туди, де ще вирішувалося головне. Де все ще залишався шанс щось змінити.

Старий ельф стояв навпроти ящура один.

Ліани обвивали чудовисько з усіх боків — товсті, темні, натягнуті до межі. Вони не душили його й не намагалися пробити луску. Просто тримали. Фіксували лапи, тулуб, хвіст, залишаючи ящуру дедалі менше простору для руху. Від напруги вони тихо гули, ніби величезні струни.

Ящур смикався, напружував м’язи, пробував вирватися, але ліани тримали. І тоді він перестав боротися.

Почав чекати.

Ельф теж не поспішав. Він стояв рівно, спираючись на свою стару палицю, і дивився на чудовисько так спокійно, ніби перед ним був не звір, здатний розірвати людину одним ударом, а просто складна задача, яку потрібно вирішити.

Палиця в його руках рухалася майже непомітно. Один легкий дотик до луски. Другий. Третій.

ВалРіс придивився уважніше й раптом зрозумів, що ельф зовсім не намагається завдати шкоди.

Його дивні датчики палицею наче нічого не змінювали, але він далі продовжував наносити удари які не завдавали жодної шкоди звіру.

Ліани затремтіли. Натягнулися ще сильніше, а повітря навколо ящура стало важким і густим. Мана ніби зібралася в одному місці, стискаючи простір навколо чудовиська.

— Що він робить?.. — прошепотів Грім.

Відповіді не було.

Наступної миті всі ліани рвонулися.

Не одна за одною — всі разом.

Глухий звук прокотився полем, і ящур вирвався вперед. Він ударив усім тілом, а передні лапи одночасно врізалися в землю. Ударна хвиля пройшла по ґрунту, змусивши ВалРіса відступити на крок. Грім ледь утримався на ногах, а старий ельф на мить втратив рівновагу.

Цієї миті виявилося достатньо.

Ящур різко підняв одну лапу знизу вгору.

Удар був не швидким. Він був важким.

Ельф навіть не встиг поставити захист. Його тіло відірвалося від землі й полетіло назад, перелетівши через залишки дерев'яної стіни. На мить він зник із поля зору, а потім глухо впав десь за нею.

Ящур завмер.

Він чекав.

Контратаки не було. Болі не було. Ніхто не піднявся.

Тоді його погляд змінився.

Він дивився в бік падіння ельфа. Він був єдиною загрозою для звіра, тому той не збирався залишати ні шансу на спасіння ворога.

Ящур рвонув уперед.

ВалРіс кинувся навперейми, Грім ударив щитом збоку, але цього разу вони вже не могли його зупинити. Ящур протаранив їх, наче вони були не воїнами, а перешкодами на дорозі. Він зніс рештки дерев'яної стіни, вирвав із землі коріння й продовжив бігти туди, де зник ельф.

***

Я біг, хоча вже майже не міг. Не знав, куди саме, не знав, скільки часу минуло й наскільки далеко залишився місце битви. Я просто переставляв ноги одну за одною, бо зупинитися означало залишитися там, де все ще був ящур. Тіло боліло так, ніби мене били без зупинки, кожен вдих різав груди, ноги тремтіли, а руки ледве тримали Лейвіна. Він лежав у мене на спині, непритомний, важкий, але живий. Саме це не давало мені впасти. Я не думав про ВалРіса, Гріма чи інших. Не думав навіть про те, що станеться зі мною. У голові залишилася тільки одна думка: Лейвіна потрібно винести звідси. Тому я йшов далі, ледве перебираючи ногами, спотикаючись об коріння й ковзаючи на мокрій землі.

Раптом щось пролетіло над моєю головою. Я навіть не підняв очей. Навколо ламалися дерева, десь далеко лунав рев, земля час від часу здригалася, і я вже майже перестав розрізняти окремі звуки. Але через кілька секунд те, що пролетіло над нами, впало. Удар був настільки сильним, що я відчув його ногами. Я зупинився, а Лейвін зісковзнув із моєї спини й важко впав у траву. Лише тоді я подивився вперед. Між деревами лежало тіло. Спочатку я побачив одяг, потім руку, потім стару темну палицю, а коли підійшов ближче — зрозумів, хто це. Старий ельф. Той самий, який ще недавно стояв перед ящуром.

Я опустився поруч і схопив його за плече. Хотів щось сказати, але голос не вийшов. Тіло було в жахливому стані. Грудна клітка майже повністю втратила форму, одяг був розірваний і просочений кров'ю, одна рука лежала неприродно, а обличчя було вкрите землею та подряпинами. Я не хотів дивитися довше, але не міг відвести погляд. Здавалося, що переді мною лежала вже не людина, а те, що залишилося від неї після удару чудовиська. Я торкнувся його шиї, хоча вже знав, що не відчую пульсу. Нічого. Я відсмикнув руку й відвернувся, намагаючись не думати про те, що тільки кілька хвилин тому цей ельф ще бився сам проти істоти, яку ми навіть не могли зупинити.

Тоді я помітив його руку. Пальці були стиснуті навколо палиці так сильно, що навіть смерть не змогла їх розтиснути. Я кілька секунд дивився на неї, а потім обережно взявся за руків'я. Палиця виглядала старою, потертою, майже звичайною, але ельф тримав її до самого кінця. Значить, вона була важлива. Я потягнув, спочатку обережно, потім сильніше, але старий ельф відмовлявся відпускати палицю. Я намагався вирвати її з його рук. 
Саме в цей момент позаду почувся важкий тупіт. Земля здригнулася. Я спробував підвестися, але ноги не витримали. Я впав на коліна, а потім на бік, усе ще стискаючи палицю.

Я почув рев і побачив над собою величезну тінь. В останню мить я лише міцніше стиснув палицю й заплющив очі. Щелепи зійшлися над моєю головою, захопивши палицю разом зі мною, і раптом все затихло.

На місці падіння старого ельфа не залишилося ні ящура, ні старого ельфа, ні Санрайса. Залишилася лише, кров, уламки, та слід падіння ельфа. Здавалося, ніби хтось просто вирізав із цього місця саме тіла живі вони були чи ні.
Люди, які мимоволі стали свідками цього, ще довго не могли пояснити, що саме побачили. Одні казали, що ящур убив їх усіх. Інші що той промахнувся своєю пащею. Але факт залишався, вони зникли.
Більше нічого.
Жодного сліду Санрайса.
Жодного сліду старого ельфа.
Жодного сліду ящура.
Лише тріщина в землі нагадувала про те, що зовсім недавно на цьому місці вони були.
А куди зникли — не знав ніхто.