1.5 Після тиші

Після бою табір уже не був таким, як увечері. Люди не поспішали повертатися до звичних справ. Одні мовчки сиділи біля вогню, інші стояли зі зброєю в руках, раз по раз вдивляючись у темний ліс. Здавалося, навіть потріскування багаття звучало надто голосно, а тиша між деревами була неприродно рівною.

Ми зі стажерами мовчали. Після пережитого ні в кого не залишилося бажання сперечатися. ВалРіс тим часом розмовляв із начальником каравану. Вони стояли трохи осторонь, але ніч була тихою, тому окремі слова долинали й до нас.

— Ми вбили лише кількох вовків, — говорив купець. — Може, це була випадковість. Не варто через це змінювати маршрут.

— Це не була випадковість, — спокійно відповів ВалРіс. — Зграя тікала від чогось набагато небезпечнішого.

Купець невдоволено стиснув губи.

— Наше завдання — доставити вантаж.

— Моє завдання — привести людей живими.

На кілька секунд запала тиша.

— Якщо доведеться вибирати між товаром і людьми, — продовжив ВалРіс, — я залишу вантаж.

— А якщо замовник буде проти?

— Тоді він залишиться разом зі своїм вантажем.

Більше купець нічого не сказав.

Невдовзі ВалРіс попрямував до найбільшої карети каравану. Біля дверей стояли двоє ельфійських охоронців. Вони мовчки розступилися, пропускаючи його всередину.

Старий ельф сидів біля невеликого столика, ніби нічого не сталося. Перед ним лежали розгорнуті карти, а поруч стояла чашка з гарячим відваром.

— Ви перевищуєте свої повноваження, — промовив він, навіть не привітавшись.

— Ні, — рівно відповів ВалРіс. — Я виконую свою роботу.

Ельф підняв на нього погляд.

— Ми найняли вас супроводжувати караван.

— І я це роблю.

— Тоді не приймайте рішень замість мене.

ВалРіс кілька секунд мовчав.

— Якщо ваші рішення почнуть коштувати людям життя, я їх проігнорую.

Охоронці біля входу помітно напружилися, але ВалРіс навіть не подивився в їхній бік.

— Назад дороги вже немає, — сказав він. — Якщо ми натрапимо на того, від кого тікали вовки, доведеться слухати мене. Інакше я не відповідатиму за наслідки.

Не чекаючи відповіді, він розвернувся й вийшов із карети.

Біля згасаючого багаття на нього вже чекав Грім.

— Ну?

— Купець боїться втратити товар, — коротко відповів ВалРіс.

— А ельф?

— Думає, що небезпека його омине.

Грім лише хмикнув.

— Побачимо, що він скаже завтра.

Цієї ночі вони разом із охоронцями по черзі обходили табір. Більше нічого не сталося. Ліс мовчав так само неприродно, як і після втечі вовків. Навіть вітер ніби перестав ворушити листя.

Ми заснули майже відразу. Після виснаження тіло саме вимикалося, і лише під ранок мені вдалося по-справжньому відпочити.

Щойно розвиднілося, караван почав готуватися до дороги. Робітники складали речі, перевіряли упряж, запрягали коней. Поки всі були зайняті, ВалРіс і Грім покликали нас убік.

Вони мовчки оглянули кожного, і від цього ставало лише важче.

— Почнемо, — сказав Грім. — Учора ви вижили. Не тому, що були сильними. А тому, що вам пощастило.

Ніхто не відповів.

— Арон. Ти двічі підставився під атаку. Якби не я — зараз би тебе тут не було.

Арон опустив голову.

— Віттор. Перестань покладатися тільки на силу. Один невдалий крок — і ти вже лежиш на землі.

Віттор лише стиснув зуби.

ВалРіс перевів погляд на Тара.

— Магія — це теж зброя. Якщо не контролюєш її, різниці між ворогом і союзником вона не бачить.

Тар мовчки кивнув.

— Лейвіне, непогано. Але ти витратив забагато мани. Якби бій тривав довше, ти залишився б беззахисним.

Лейвін спокійно прийняв зауваження.

Потім ВалРіс подивився на мене.

— Санрайсе. Ти зробив саме те, що мав зробити. Але не зупиняйся на цьому. Подумай, як зробити так, щоб одного дня тобі не довелося лише чекати за бар'єром.

Я мовчки кивнув.

Грім перевів погляд на всіх нас.

— І запам'ятайте одну річ. Якщо я або ВалРіс скажемо тікати — ви тікаєте. Не озираєтесь. Не сперечаєтесь. Не намагаєтесь когось урятувати. Бо якщо досвідчені мисливці кажуть бігти, значить, битися вже запізно.

Більше він нічого не додав.

Незабаром караван рушив далі. Скрипнули колеса, коні повільно потягнули навантажені вози, і галявина поступово залишилася позаду.

Коли останній віз зник між деревами, на вологій землі, де ще вчора палало багаття, безшумно опустилася величезна лапа. Вона залишила глибокий слід, значно більший за вовчий, і так само безшумно зникла в хащах.

Караван цього вже не бачив. Але якимось дивним чином мені здавалося, що історія цієї ночі ще зовсім не закінчилася.