1.3+ Лейвін

Мене майже ніколи не кликали на ім'я.

— Син намісника, — так зверталися до мене слуги, охорона, чиновники й гості нашого дому. Цього завжди було достатньо.

Кабінет батька знаходився в західному крилі особняка. Товсті кам'яні стіни, темні дерев'яні шафи, полиці, заставлені картами й сувоями, запах чорнила та старого паперу. Тут вирішували не сімейні справи. Тут вирішували майбутнє Креннхольда.

Я стояв біля дверей і навіть не думав сідати. Сісти означало б бути гостем. А я прийшов сюди не як гість.

Батько стояв біля столу, уважно розглядаючи якусь карту. Лише коли двері зачинилися, він відклав її вбік.

— Ти ще можеш передумати.

Його голос був спокійним. Без злості. Без наказу.

Саме тому він звучав важче.

— Не можу, — відповів я.

Я дивився кудись повз нього.

Якби зустрівся з ним поглядом, то побачив би не батька.

Побачив би намісника Креннхольда Рейнара Ванкрейта. Людину, яка представляла місто й навколишні землі на Раді вісімнадцяти міст. Людину, чиє слово важило більше за життя багатьох інших.

— Я був проти, — тихо сказав він. — Коли ти вирішив вступити до гільдії.

Я мовчки кивнув.

Ми обоє це пам'ятали.

— Тобі пощастило, що ти пробудився, — продовжив він. — І ще більше пощастило, що це сталося так рано. Я думав, ти обереш інший шлях.

— Це був мій вибір.

— Я міг відправити тебе до центральної академії гільдії. Або до Вежі. Там навчають значно краще. Без поспіху. Без зайвого ризику.

Він трохи помовчав.

— Але ти попросив залишити тебе тут. Без титулу. Без привілеїв. Як звичайного стажера.

— Я не хочу, щоб мене тягнули лише через моє прізвище.

Батько уважно подивився на мене.

— І що, знайшов те, що шукав?

Я не відповів.

— Два роки тому, — продовжив він, — саме на моє прохання гільдія відкрила навчальну групу. Для молодих пробуджених Креннхольда.

Я знав це.

— Але навчання закінчилося.

Він поклав долоню на край столу.

— Завтра ви вирушаєте на свою першу місію.

Я мовчки слухав.

— Я читав маршрут. Вам доведеться обійти хребет Кальрін, пройти вздовж річки Ліас і перетнути Ліствальський ліс. Гільдія класифікує його як жовту зону. Кінцева точка — Елдеран.

Він зробив кілька кроків у мій бік.

— Послухай уважно, Лейвіне.

Він рідко називав мене на ім'я.

Тому я одразу зрозумів, що зараз говорить не намісник.

Говорить батько.

— Якщо ця місія закінчиться невдачею... ти залишиш Креннхольд.

Я завмер.

— Поїдеш або до академії гільдії, або до Вежі. Місце вже не має значення.

Він говорив спокійно.

— Це не покарання. І не наказ.

Він зробив коротку паузу.

— Це останній компроміс, на який я готовий піти.

Я повільно вдихнув.

— Тобто це мій останній шанс?

— Це шанс довести, що я помилявся.

Його погляд залишався незмінним.

— Бо поки що я цього не побачив.

Більше він нічого не сказав.

Я зрозумів, що розмова закінчилася.

Тихо вклонився й вийшов із кабінету.

Двері зачинилися за моєю спиною.

І разом із ними залишився син намісника.

Завтра в дорогу вирушить лише Лейвін.

Звичайний стажер гільдії.

І якщо я повернуся, то доведу, що можу обирати власний шлях.

А якщо ні...

Тоді вирішувати за мене вже буде нікому.