1.1 Роздуми в дорозі

Два роки минули швидше, ніж я міг собі уявити. Коли тепер згадую той день, коли ВалРіс приніс мене до Гільдії, здається, ніби це сталося з кимось іншим. Тоді я не вмів тримати меч, не розумів, що таке мана, і боявся майже всього. Зараз же мої ранки починалися не зі страху, а з крику Гріма, який здіймав нас ще до того, як на стелі підземного світу починало яскравіше світитися коріння.

Грім був нашим наставником зі зброї. Невисокий, кремезний, із густою бородою, що, здавалося, пережила не одну сотню битв. Найдивнішою його річчю був просторовий мішок — родинна реліквія, яку він беріг більше за власне життя. Звідти він міг дістати майже будь-яку зброю: мечі, сокири, списи, луки, арбалети й навіть щити. Ми жартували, що в тому мішку можна знайти цілу кузню. Сам Грім лише фиркав і казав, що хороший воїн повинен однаково добре користуватися всім, що потрапило до рук.

ВалРіс був його повною протилежністю. Навіть після двох років я так і не звик до того, як різко він міг змінюватися. На заняттях майже завжди був Ріс — терплячий, спокійний, уважний до кожної дрібниці. Він ніколи не поспішав із відповідями, натомість змушував нас думати самостійно. А от під час завдань чи небезпечних ситуацій з'являвся Вал. Холодний, різкий і безжальний. Він не пояснював своїх рішень, просто віддавав накази, і чомусь нікому навіть не спадало на думку сперечатися. Ми давно перестали дивуватися цим змінам і робили вигляд, ніби так і має бути.

Саме Ріс на першому уроці сказав слова, які я досі пам'ятаю майже дослівно:

— Перший резонанс — це лише початок. Момент, коли ти вперше почув власну ману. Усе інше починається після нього. Якщо продовжиш рухатися вперед, мана зрезонує ще безліч разів. І кожного разу ти відкриватимеш щось нове в самому собі.

У нашій групі було п'ятеро учнів. Я, Лейвін, Арон, Віттор і Тар.

Арон був найшвидшим серед нас. Його магія підсилювала тіло, але контролювати її він майже не вмів. Через це рухався ривками, інколи швидше, ніж встигав думати. Через худорляву статуру він постійно носив довгий меч обома руками, і виглядало це незграбно, але на диво ефективно.

Віттор був його повною протилежністю. Високий, широкоплечий, він уже зараз нагадував дорослого воїна більше, ніж хлопця нашого віку. Його фізична магія значно підсилювала силу, тому він із задоволенням носив важку броню навіть на тренуваннях. ВалРіс якось пожартував, що Віттор росте швидше, ніж його батько встигає замовляти нові обладунки. Сам Віттор тоді лише гордо посміхнувся.

Тар же мав зовсім іншу магію. Його стихією була блискавка. Навіть легкий дотик міг на кілька секунд паралізувати руку чи ногу. Це було не смертельно, але дуже неприємно. Особливо тому, що Тар любив перевіряти свої здібності на інших під час тренувань. Через силу його поважали майже всі, хоча друзів у нього майже не було.

Лейвін же від самого початку здавався найслабшим серед нас. Коли ми вперше побачили його магію, він зміг створити лише одну маленьку крижану голку, яка розсипалася ще до того, як долетіла до цілі. Багато хто тоді вирішив, що він надовго не затримається в групі. Я теж так думав.

Та Лейвін виявився впертішим за всіх нас.

Він залишався після кожного тренування, годинами повторюючи одне й те саме. Спочатку я не розумів, навіщо. Його голки не ставали більшими чи сильнішими. Але одного дня помітив, що вони більше не ламалися. Потім Ріс пояснив, у чому була причина.

Проблема Лейвіна полягала не в слабкій магії, а в поганому контролі. Він просто не міг утримати ману в потрібній формі. Вона руйнувалася ще до того, як магія завершувалася. Він не збільшував силу — він учився її втримувати.

Через рік Лейвін першим серед нас досяг другого резонансу.

З боку майже нічого не змінилося. Його крижані голки не стали більшими чи гострішими. Але тепер він міг створити одразу дві одночасно. Не одну за одною, як раніше, а саме дві в одну мить. Коли він показав це ВалРісу пояснив що це одна з основних покращень більшості стихійних проявів мани, подвійний каси.

Мій другий резонанс стався приблизно через місяць після Лейвіна.

До цього бар'єр завжди мав однаковий розмір. Я не міг зробити його меншим чи більшим, хоч би як намагався. Після резонансу це обмеження зникло. Тепер я міг створити маленьку сферу, яка повністю вкладалася в долоню, або ж розгорнути купол діаметром майже три метри. Щоправда, після такого я ледве стояв на ногах.

Найважливіше було навіть не це.

Я почав відчувати власну магію.

Раніше все було просто. Я знав, на скільки бар'єрів мені вистачить мани, і кожного тренування намагався збільшити лише їхню кількість. Після другого резонансу все змінилося. Тепер мені доводилося думати не про те, скільки бар'єрів я можу створити, а якими вони мають бути. Кожен зайвий метр означав додаткові витрати мани, тому кожного разу я намагався знайти ідеальний розмір — достатньо великий, щоб захистити себе чи товаришів, але не настільки, щоб даремно виснажити власні сили.

Тоді Ріс сказав мені:

— Не женись за силою. Найнебезпечніші маги — не ті, хто має найбільше мани, а ті, хто використовує її без жодної зайвої краплі.

Я не знав, чи справді він у це вірив, чи просто намагався мене підбадьорити. Але з того дня почав тренувати контроль ще старанніше.

Саме ці думки крутилися в моїй голові, поки ми йшли поруч із караваном.

Попереду повільно котилися чотири вози з товарами, за ними їхали три карети, а ми разом з іншими охоронцями трималися з боків. Найбільше уваги привертала темна карета зі срібною різьбою. Усередині їхали ельфи, через яких Гільдія й узяла це замовлення.

Поруч зі мною мовчки крокував Лейвін.

— Знову задумався? — тихо запитав він.

— Помітно?

Він усміхнувся.

— Уже звик.

Попереду почувся голос Віттора:

— Якщо почнеться бій, тим, хто нічого не може, краще не плутатися під ногами.

Арон тихо засміявся.

— Це зараз про кого?

— Сам здогадайся.

Я вже хотів щось відповісти, але Лейвін випередив мене.