Глава 7: На глибині: Сектор «Р»

Вона, на ім’я Елара, міцно стиснула його руку. Холодний піт виступив у неї на скронях, не від страху висоти, а від самої думки, яку він щойно озвучив.

— Корінь? Якове, ти знаєш, про що говориш? Це не просто сервер чи центральний процесор. Це нейронна мережа, яка підтримує свідомість цього міста. Вона дихає його Тишею. Якщо ми спробуємо її зламати… ми не просто помремо. Ми станемо частиною її. Вона поглине наш резонанс і перетворить його на статистичний шум.

Яків ледь помітно посміхнувся. Його обличчя було бліде, але в очах горів той самий фанатичний, незламний вогонь, який змусив його здійснити цей самогубний план.

— Ми вже мертві, Еларо. Ми лише відтермінували наш кінець, викликавши невеликий емоційний сплеск на поверхні. «Санітари» прийдуть і відновлять порядок за лічені години. Ні, ми повинні піти туди, де Тиша найщільніша. Де її можна розірвати. Нам потрібен доступ до Сектору «Р». Зона Регенерації та Резонансу.

Він вказав на темну пляму біля основи даху — стару, майже забуту вентиляційну шахту, замасковану під комунікаційний вихід. Це був шлях, яким користувалися лише низові інженери-ремонтники, щоб дістатися до підземних рівнів, не потрапляючи під сканування центрального шпиля.

— Це наш єдиний шанс. Якщо ми зможемо подати Резонанс прямо в Корінь, це не буде просто крик. Це буде симфонія, яка змусить систему переписати себе. Або зруйнує її повністю.

Знизу, з рівня вулиць, долинув низький, вібраційний гул. Це був характерний звук броньованих всюдиходів «Санітарів». Вони не використовували сирени; вони не хотіли заважати Тиші. Вони просто прибували, щоб її відновити. Їхні теплові сканери вже, напевно, працювали, намагаючись знайти джерело аномалії.

— Вони тут, — прошепотіла Елара, відчуваючи, як повітря навколо них стає важким від неминучої небезпеки. — Швидше.

Вони разом сковзнули у вузький отвір шахти. Запах був вологий і металевий, змішаний із запахом озону та пилу. Яків перший почав спуск, використовуючи лише силу рук, його поранене плече протестувало при кожному русі. Елара слідувала за ним, відштовхуючись від іржавих стін. Вони залишали позаду поверхневий хаос, який самі створили, занурюючись у глибини, де справжня влада міста чекала їх у повній, кришталевій Тиші. Чим глибше вони спускалися, тим сильнішим ставав цей електричний гул — ніби вони наближалися до гігантського, сплячого серця.