Глава 7: Остання воля

Коли ми з Тією завершили переміщення, простір навколо змінився.

Тіа вийшла за межі мого Підземелля. Я ж, щоб бачити все на власні «очі», відправив теракотового воїна вперед і підключився до його зору.

Перед нами відкрилася моторошна картина.

У центрі безмежної сірої порожнечі висіло гігантське ядро.

Сіре. Тьмяне. Без пульсу.

Без життя.

— Тіє… — тихо сказав я. — Я нічого не відчуваю. Тут немає мани. Лише… порожнеча.

Тіа повільно опустилася на коліна.

Її крила безсило здригнулися.

— Схоже… ми запізнилися…

Її голос зламався.

І раптом я помітив слабкий відблиск.

— Зачекай. Поглянь туди. Що це блищить?

Тіа витерла сльози й підійшла ближче.

На сірій поверхні лежав невеликий кристал — близько двадцяти сантиметрів заввишки. Циліндричний. Глибокого синього кольору.

Вона обережно взяла його в руки.

Кристал замерехтів.

І з нього пролунав хрипкий, слабкий голос.

— Хто… ти?..

Тіа завмерла.

— Мамо?..

Та голос продовжив, ніби не чуючи її.

Послання богині

— Хто б ти не був… якщо ти чуєш це… значить, ти достатньо сильний, щоб дістатися сюди.

— Це запис. Якщо ти тут — мене більше немає.

Тіа затремтіла.

— Я використала залишки свого ядра… щоб запечатати всі тріщини, крізь які Скверна проникала у світ. І зменшити її рівень.

Голос звучав усе слабше.

— Передай феям… мені шкода.

Тіа впала на коліна вдруге.

— Візьми моє порожнє ядро. Воно складається з Уру та магічних частинок. Цього достатньо для еволюції.

— Збери розкидані народи. Об’єднай раси. Очисти світ від Скверни.

— Я не знаю, хто ти… але прошу… спробуй…

Голос урвався.

Кристал у руках Тії тріснув.

І розсипався на пил.

Запала повна тиша.

Кілька хвилин ми не рухалися.

— Тіє… ти як? — тихо спитав я.

Вона повільно підвелася.

В її очах більше не було розпачу.

Лише рішучість.

— Остання воля Матері буде виконана.

Вона глянула прямо на моє ядро.

— Зробімо це.

Поглинання

Я розщепив сіре порожнє ядро богині й почав поглинати його структуру.

Уру.

Чиста магічна матерія.

Системні повідомлення спалахнули перед свідомістю.

[Досягнуто поглинання Уру та магічних елементів]

[Можлива еволюція]

[Доступний клас: Імператорське Підземелля]

Я завмер.

Імператорське…

[Доступна унікальна властивість: «Вічний Дім»]

[Будь-хто, хто увійде в Підземелля з бажанням жити та знайти притулок, може стати його мешканцем]

Я відчув, як моє ядро резонує.

— Це ідеально… — прошепотів я. — Ми зможемо зібрати народи. Дати їм новий дім.

Але система продовжила.

[Попередження: Після еволюції всі створені структури буде скинуто]

[Потрібно створити все з початку]

Я передав це Тії.

Вона лише кивнула.

— Це не страшно. Головне — майбутнє.

Потім вона замислилася.

— Якщо ти еволюціонуєш… через наш зв’язок змінюся і я.

Я відчув коливання мани.

— Я — остання духовна фея. Можливо, після еволюції стану Королевою Духів. Твоє ядро через мене зможе автоматично створювати духів стихій. Вони житимуть на окремому рівні.

Я мовчав лише мить.

— Тіє… ти готова?

Вона раптом усміхнулася.

— Почекай. Перед початком… давай дамо одне одному нові імена. На честь нового початку. На честь мети — зібрати всіх і очистити світ.

Я погодився.

— Добре.

— Відтепер Тія це Пангея

А тоші Вавилон

Еволюція

[Початок еволюції…]

Моє ядро почало збільшуватися. Структура змінювалася. З’явилися нові шари, нові виміри.

Підземелля розділилося на два рівні:

— Основний — для смертних рас.

— Духовний вимір — окремий простір, де житимуть духи.

Мана текла рівномірно. Стабільно.

Пангея змінилася.

Її волосся стало глибокого синього кольору. Очі — яскраво-блакитні, мов чисте небо. Прозорі крила сяяли м’яким світлом.

На ній з’явився одяг, схожий на ханфу — синьо-біло-зелений із золотими візерунками.

У бойовій формі її вбрання ставало чорним, із тонкими золотими лініями, що світилися, мов руни.

Я відчував її силу.

Вона більше не була просто феєю.

Вона стала Королевою Духів.

А я…

Я став Імператорським Підземеллям.

Вавилоном.