ПРОЛОГ

Проміння сонця ледь торкнулося тюлі на французькому вікні. Ева розплющила очі без будильника, як завжди за кілька хвилин до шостої. Першим її рухом було — відкинути важкі бежеві штори та відчинити вікна. До кімнати ввірвалося свіже повітря з ароматом білих гортензій, що пишно квітли біля її вузького дуплексу з темно-синіми дверима та чорними перилами в античному стилі.

Кішка Лу вже сиділа на підвіконні, мовчазно спостерігаючи за ранковим ритуалом. Вона була єдиною постійною супутницею Еви, самостійна, мов кішка з легенд, і водночас напрочуд ніжна до господині.

Ева рушила теплим паркетом у гардеробну, що поєднувалася зі спальнею та ванною. Вздовж однієї зі стін — її колекція підборів. Сьогодні вона вибрала класичні чорні, з гострим носком і тонким каблуком, які чудово пасували до темно-синіх палаццо з високою талією, білої сорочки та облягаючого жилета. Волосся, як завжди, зібрала в легкий пучок, додавши великі сережки-кільця й масивний браслет.

Перед тим як вийти, вона глянула на балкон — ще кілька хвилин ранкової прохолоди, ще одна маленька мить спокою. У блокноті, що лежав на столику, Ева швидко дописала справи на день: дзвінок постачальникам, перевірка контрактів, ще одна зустріч із дизайнером. І обов’язково — нагадати Крістоферу про дедлайни. Вона посміхнулась сама собі.

Вона зачинила за собою двері, спустилася східцями повз білі гортензії, перетнула кілька вузьких вуличок і зайшла до ресторану на розі — того самого, де замовляла каву щоранку. Маленьке, затишне місце, де бариста вже давно знав її смак.

— Привіт, міс Бенет. Лате на безлактозному, не рослинному? — усміхнувся юнак у фартусі.

— Саме так, Алексе. Як завжди, без змін, — кивнула вона з легкою усмішкою.

— У вас сьогодні гарний настрій.

— А ти завжди помічаєш, — сказала вона, натякаючи на келих просекко в майбутню суботу з Рейчел.

З кавою в руці, Ева попрямувала далі. Вона обожнювала цей контраст: від спокійного району з білими дуплексами — до блиску хмарочосів у центрі. Скляні обертові двері її офісу вже крутились, а всередині, як завжди, чекав Джо.

— Привіт, міс Бенет, — привітався охоронець.

— Доброго ранку, Джо. Як Сью? Як Джес?

— Вони добре, дякую. Сьогодні буде паста з морепродуктами. Попросили щось святкове — п’ятниця ж.

— Тоді бажаю вам гарної вечері з дівчатками, — сказала вона з теплою усмішкою.

Вона натиснула кнопку 27-го поверху. У кабіні ліфту вона зробила ковток кави, вдивляючись у своє відображення в дзеркалі. День щойно починався, і вона завжди приходила раніше шефа. У приймальні, де пахло кавою й свіжими журналами, вже світився м’який ранок крізь панорамні вікна.

У приймальні було затишно, як завжди. М’яке світло заливало простір через величезні вікна, а місто за ними ще трохи зяяло вранішнім серпанком. Приймальня була просторою: два кремові дивани один навпроти одного, між ними — низький кавовий столик із акуратно розкладеними каталогами. На стіні — сюрреалістична картина, навпроти — чорний стелаж із документацією, зразками матеріалів та кількома ретельно підібраними декораціями.

Її робоче місце було з правого боку від входу — великий чорний стіл, бездротова клавіатура та мишка, яку вона завжди ховала в шухляду. Поряд із монітором — єдина жива рослина, яку їй подарувала Рейчел. Орхідея з ніжно-рожевими пелюстками. Ева щиро сподівалась, що цього разу все вийде. Всі попередні горшкові квіти чомусь не витримували її ритму життя.

Вона пройшлася до невеликої кухоньки в кутку — увімкнула монстра кавомашину, хоч сьогодні каву вже пила. Просто — щоб кімната наповнилася знайомим ароматом. Коли пар із носика машини піднявся догори, Ева відкрила холодильник — перевірила, чи є свіжа вода. Шафи з перекусами були на місці, чашки чисті.

Повернувшись до столу, вона увімкнула монітор, перевірила пошту й знову поглянула на свій блокнот. О восьмій рівно відкриються двері наради, а за ними — день, сповнений справ.

І десь на фоні, мов на межі чуттів, вона раптом згадала: сьогодні п’ятниця. А п’ятниці — це ті дні, коли Кіссінджер завжди приходить раніше. Сьогодні вона повинна встигнути все до його появи.