Глава шоста

Мелагрен

– Так. Давай почнемо з кави, – мотаю головою, куди відразу ж злітаються спогади про все, що трапилося.

Поки Баллен, хмурячись, повертається до кавомашини, я відлучаюся в невелику кімнатку привести себе до ладу, вмитися та хоч якось пригладити розпатлане волосся.

Кіборг лежить на одному з операційних столів. Із заплющеними очима і недбало накинутою на стегна ганчірочкою з залишків брюк.

Обличчя розслаблене, подекуди до тіла приєднані дроти, зверху переморгуються інформаційними панелями кілька приладів. І віртуальна блондинка тут же присіла, придивляється до свого електронного побратима.

Ледь виходжу з кімнатки, погляд відразу ж чіпляється за нього, і відвести я вже не можу. Немов зомбі наближаюся, намагаючись зрозуміти, що відчуваю.

Бал сказав, донести владі? Але зрозуміло, не донесе.

Друг підходить з чашкою ароматної кави і парою цукерок на блюдці. Формує з полей спеціальний маленький столик, куди і ставить свої частування.

– Що ти нарив? – зітхаю, не зводячи погляду з кіборга. Не покидає відчуття, ніби він чує мене. Хоча за всіма параметрами не повинен: системи відключені.

– Це бойова лінійка, Мел. Лімітоване замовлення, причому я навіть не відразу знайшов кінці. Довелося залізти у базу... е-е-е... батькові не кажи. Їх виготовили за запитом Ламану десяток років тому.

– Ламану? – хмурюся, ось раніше й гадки не мала ні про який Ламан.

Поки два роки тому батько-власник та його синок, багатий гульвіса, не з'явилися на нашому горизонті. Для укладення контракту. Ну і роману з Ліонією по сумісництву. Контрактом займався тато, зрозуміло, а роман крутив син.

А виявляється, Ламан ще десять років тому щось у нас замовляв. Потайки.

– Серія розроблялася для колонізації якоїсь планети, повинна була передавати відомості, поверненню не підлягала. Умови важкі, несподіванки, хижаки, вороги, все таке – не для людей, загалом. Вшитий блок відтворення, за яким твій медібокс його повністю відновив. Як він тут опинився – космос його знає. У ньому нашпиговане стільки дрібної потайної херні, не передати! Гаразд хоч зараз всі запаси пустують.

Очі Баллена загоряються фанатичним блиском – одразу видно, людина осідлала улюбленого коника.

– А краса-то йому там навіщо? – дивуюся.

– Клони для цієї серії бралися з самою розвиненою мускулатурою та витримкою, і для еро-серії схожі, тому наші не дуже переймалися зі зміною зовнішності. Так, невеликі відмінності.

– Умови праці майже ідентичні, – хмикаю.

– Ага. І там, і там режим підвищеної відповідальності і витривалості, – ірже Бал.

– Угу. Це все, що ти повинен повідомити про мене та моє нове придбання?

Засовую в рот цукерку і знову надпиваю трохи кави. В голові так і не проясняється: втома і далекий переліт дають себе знати.

– Далеко не все. По-перше і найголовніше. Нейтралізатор на нього не подіє.

Рука застигає з чашкою на півдорозі до рота, по спині пробігає крижаний озноб.

Це означає... Боже! Я дванадцять годин летіла з машиною, яку навіть зупинити не змогла б?!

Нейтралізатори увійшли в наше життя недавно.

Взагалі, ідея створення кіборгів бродила в умах людства вже давно, але досі це закінчувалося провалами. Експерименти на людях дали страшні результати і були заборонені, всякі імплантації механізмів, виявилося, мають купу відхилень.

Від ідеї людиноподібних машин відмовлялися неодноразово, з абсолютно різних причин. Але вона не покидала уми, і, нарешті, вилилася в створення «Кіберіуму».

Коли з'явилися технології зі швидкісного вирощування клонів, і мій батько, тоді ще молодий фахівець, з кількома такими ж фанатами своєї справи, придумали поєднувати клонів з нанороботами.

Мікроскопічні створіння посилювали каркас і властивості, повністю все контролювали і при цьому не заважали роботі систем організму.

Перші відомості про свідомість, яка може розвинутися всередині кіборга, почали з'являтися років десять тому. До цього клони прирівнювалися до вирощуваних овочів, а тут раптом з'ясувалося, що і в них може завестися особистість.

«Яка особистість всього-то за кілька місяців зростання?» – кричали одні.

«Природа помстилася!» – волали інші.

Поки вчені вивчали, доводили та спростовували, пройшло ще років п'ять. А потім – бум, кривава бійка з десятками загиблих, з якої вийшли переможцями, зрозуміло, кіборги.

Повернення викуплених, суди, компенсації... повна заборона на виробництво клонів. Наказ знищити всіх вже вирощених. Мабуть, щоб не возитися з неповноцінними недорозвиненими особистостями, які могли там зародитися.

Це були складні часи для нашої компанії, але вона вистояла.

І для нашої сім'ї. Маму врятувати не вдалося. Але ми теж вистояли.

Тоді батько взявся за запуск у виробництво нейтралізатора. У нього вже були напрацювання, і ось громадськості була представлена невелика трубочка, яка може паралізувати будь-якого кіборга. Через вплив на нанороботів.

А тепер виявляється, що не будь-якого. Зрозуміло, коли виробництво відновилося, пізніші моделі стали робити повністю підвладними нейтралізатору. Але і на більшість ранніх він цілком непогано впливав.

– У АР-24 інший принцип взаємодії нанороботів, – продовжує Баллен, і я виходжу із заціпеніння. – Ну тобто, звичайно, якийсь ефект буде, але в основному як вплив на больові рецептори. Повністю не втримає, хіба що десятком найпотужніших одночасно. І то не факт.

Не втримає, значить. Але Принц же нічого мені не зробив? І Віола не знайшла нічого підозрілого.

– У побуті таких кіборгів використовувати неможна, відпрацювавши, вони повинні знищуватися, занадто небезпечні і великий відсоток самостійності, – продовжує Бал.

– Позивний теж дивний для колонізатора, – бовкаю невпопад.

– Принц? – гмикає. – Це не його позивний. Це пізніше внесли корективи. До речі, про це я теж хотів поговорити по-друге. Твій новий дружок нашпигований по вуха нелегальним софтом незрозумілого виробництва.