Глава третя

АР-24

Ні, ну яке стерво! Може, вона знає про мене і так витончено знущається? З тих, хто мене сюди запихали? Не дарма ж управління у неї? Каламутна конячка. Скільки часу мене на колінах стирчати змусила!

Ще й язва, виявляється. Не очікував. Тільки реакція на мужиків якась дивна. З моїх знайомих баб майже всі використовують еротичних кіборгів. Потім нормальний хлопець не уявляє, з якого боку підступитися. Тьху.

Потужна бойова машина куховарить, як якийсь побутовий раб! У довіру входить приготуванням кави і питаннями про нареченого? Та гаразд, не вірю, що це й справді на дівчат діє.

Хоча... Якщо йому потрібно увійти в довіру, отже, вона теж не в курсі про його плани? І про мене всередині, відповідно. Тоді, реакція логічна. Вона його... мене тобто, боїться. І засипати, схоже, не планує. А дарма: що вона йому протиставить, якщо він вирішить їй шию зламати? Хіба тільки сам корабель напад заблокує.

– Друг, – відповідає Мелагрен. – Вчилися разом. У нього ремонтна майстерня, перевірить, чи все нормально відновилося.

– Дякую, Мел – прямо відчуваю, як губи розтягуються в посмішку. В голосі з'являється ледь помітна вібрація.

Але господиня посміхається у відповідь, і навіть ніби щиро.

А до речі, й справді. Починаю відчувати тіло. Управляти не можу, але рухи відчутні. Руки викидають упаковку від брикетів в утилізатор. Вибирають приготування капучіно. Сам би я запропонував їй подвійного еспрессо. Хоча після стресу, може, і не потрібно міцного. Ось собі точно зробив би міцніше.

Між іншим, вся інформація від процесора повинна надходити в мозок. Не знаю, як вони у кіборгів інтегруються і де зберігаються дані, але саме мозок віддає команди органам. Отже, доступ повинен мати до всього.

І цей мозок тепер мій!

Моє нинішнє тіло дістає порції, сідає за стіл, послужливо виставивши перед Мелагрен її тарілку з чашкою і дурною булочкою, далася вона йому. Дівчисько-то завбачливо поставило два сидіння один навпроти одного, боїться наближатися.

Не слухаю, про що вони там базікають, намагаюся зосередитися на пам'яті. Не на своїй – а на пам'яті цього тіла. Що там у нас є? Нічого, порожнеча якась. Гаразд, тоді які програми завантажені? Адже це все одно, що в комп заглянути. Тільки вбудований. Нічого складного, і паролів немає. Я собі на час змагань теж вводив, для прискорення аналізу та реакцій.

Посилено намацую цей зв'язок, ловлю відчуття.

Ось, ще трохи, ну хоч верхні шари. Для початку.

Є!

О-о-о, то в нього тут весь еротичний софт завантажений! Якби я міг закашлятися, неодмінно закашлявся б. Що він їй лапшав, мовляв, чи довантажити?

Це вже стає цікаво.

Не встигаю зміркувати, як мене немов хвилею викидає з доступу. Ще таблички «замкнено» не вистачає.

Ах ти, клоній син! Отже, як відривати руки-ноги, то я все відчуваю. А як тілом розпоряджатися, то хрін?

У люті мічуся всередині, але від цього система ніби ще сильніше закривається, йде під повний контроль процесора.

Ні, якби процесор контролював повністю весь мозок, не з'являлися б кіборги, всередині яких розвинулася особистість. А я абсолютно точно знаю, що такі існують. Хитро вивернуті тварюки.

Сподіваюся, хоч зі мною такий не сусідить? Начебто поки нікого не видно. Якщо його свідомість не ховається десь поруч.

Ебонітовий х-хвіст! Ось як тут заспокоїтися, якщо навіть вдихнути-видихнути не можеш! Ні, чортів кіборг дихає, звичайно, хоча і не дихати здатний з годину. А мені залишається тільки зосередитися на його диханні, відчути. Увійти в ритм.

Прислуховуюсь до смаку. Непогана тут у неї кава, міцна. Цей бойовий клон, нашпигований нанороботами, собі навіть подвійний зробив. Ось і гадай тепер, чи то врахував мої побажання, чи то просто подвійний краще енергією заряджає?

А кораблик нічого так. Зі швидкісних. Вже не новий, але ще цілком добрий.

Теж люблю мобільні конструкції. Зараз тут одне просторе приміщення, а знадобиться – і з десяток кают можна організувати.

Цікаво, що там у прихованих розділах, чого вона так завелася? Певно, боїться, що повитаскую ваші скелети з шаф, міс Ебетт?

Їжа у неї тут дуже навіть. Від дочки магната іншого і не чекав. Заглиблююся в процес, намагаюся відчути смак, рухи рук. Злитися з ними.

Нічого, я ще приборкаю цього чурбана. І знайду тих, хто мене в нього запхав.

Не дочекаєтесь.

Поки програма продовжує налагодження відносин із господинею, я досліджую тіло, яке перепало, наскільки це мені зараз підвладно.

– Я поки що не знаю ваших уподобань, тому мені складно підтримувати розмову, – вимовляє кіборг. – Розкажіть про себе?

– А яка у тебе в пам'яті є інформація про мене?

А дівчисько-то кмітливе, все перевіряє і перевіряє нас. Теж намагається вирахувати, звідки ми на неї звалилися.

– Мелагрен Ебетт, двадцять три стандартних земних роки, близько двадцяти п'яти за літочисленням Куону. Живете з батьком та сестрою, мати загинула три роки тому. Медична помилка.

– Помилка?! – здіймається раптом Мелагрен, а мене переслідує стійке відчуття, що кіборг спеціально тонко та вміло виводить її на емоції. Знає вірні тригери. – Та якби не заборона клонування... саме тоді, в той рік! Саме тоді «Кіберіум» змусили вичистити всі бази. Але ж батько ростив клонів – і матері, і нас із сестрою. Якраз на такий ось випадок, якщо знадобиться раптова пересадка, або там... і йому просто не дали скористатися. Розумієш? Він задіяв гроші, зв'язки, все. І – не встиг.

Треба ж. Я не знав.

АР-24 мовчить, даючи виговоритися, і я теж на час забуваю про свої власні турботи. Але Мел, сама себе обірвавши, замовкає. Тільки губи стискаються.

– Розумію, – тихо вимовляє кіборг. Господиня здригається, кидає на нього дивний погляд.

А ось зараз треба б її заспокоїти... напевно. Навіть намагаюся послати сигнал в мозок, але той, хто володіє цим самим мозком, посилає мене назад. У сенсі – повністю ігнорує.