2

Вийшовши на вулицю, він відчув дещо дивне. Це була та сама вулиця, ті самі машини, дерева, перехожі, те саме сіре небо. Але все сприймалося інакше. Він бачив ці декорації тисячі разів, але тільки зараз вони почали наповнюватися об'ємом та змістом.

Навпроти його під’їзду був дитячий майданчик. Ось звідки так багато шуму вдень! Діти — це прекрасно, але коли вони не кричать так, наче їх ріжуть. Уся дорога біля дому заставлена машинами. Невже поблизу немає парковки, щоб не тулити тут ці металеві відра? Собаки, коти, голуби — їх тут так багато. Він раніше цього не помічав. Або не хотів. Або був дуже зайнятий. Телефоном. Він не вмикається, точно.

Зазвичай дорогою на роботу Марк слухав музику, відгороджуючись від шуму міста. Але сьогодні він мусив слухати світ навколо. І це лякало. Світ звучав як зламаний, розладнаний оркестр. Найстрашнішим було відкриття: цю мелодію неможливо перемкнути чи прогортати. Він зрозумів, що неподалік триває будівництво, бо почув шум екскаватора і дзенькіт будівельного крана. Марк дізнався, що сусідського собаку звуть Слон, бо його власниця з немислимим і неприємним голосом дуже голосно намагалася змусити пса підійти до неї. Нічого не виходило, і вона кричала ще голосніше.

У своїй звичній кав'ярні він раптом усвідомив, що каву готує не бездушний механізм, а доволі симпатична дівчина. Вона посміхнулася йому, і Марк навіть щось відчув у відповідь — слабкий, давно забутий імпульс живого спілкування. А ще цікавість і сором'язливість. І знову думки.

«Може, заговорити з нею? — подумав він. — Може, запитати про щось? А про що? Стільки думок. Телефон! Блін, він зламаний. А якщо я просто запитаю, як минає її ранок? Банально. Може, замовити ще щось, і розмова сама собою почнеться?»

— Дайте мені ще якийсь смаколик до кави! — це все, що Марк зміг вичавити з себе. — Який саме ви бажаєте? — ніжним голосом уточнила бариста.

«Який у неї приємний голос. А ці очі! В них можна розгледіти, мабуть, увесь всесвіт. Вона дуже гарна і не поведеться на мене. Тим паче, у неї має бути хлопець. Не буває таких красивих і самотніх дівчат».

— Ви мене чуєте? Який смаколик ви б хотіли? — повторила бариста клієнтові, що замислився. — Вибачте, я передумав, — вичавив із себе Марк і поспішив на вихід.

Марк відчув сором. Це було фіаско. Знову думки. «Що вона тепер про мене думає? Що я слабак? Що я не знаю, якого смаколика хочу? Що я навіть не знаю, чого хочу?»