Розділ 10.1. Сімейне життя. Початок.

Ранок, немов довгоочікуваний гість, приніс нову порцію надії, хоча й залишив по собі присмак гіркоти.

Рея прокинулася в новій, розкішній віллі, що нагадувала палац з давніх казок, яка відтепер належала не лише їй, а й Геракліду. Вчорашні події, ніби оповіді страшних міфів, ввійшли до її пам’яті з присмаком солоних сліз, що нагадували про нездійснені мрії.

Красива наречена, що сяяла, немов рання зоря, на яку усі задивлялися з неприхованим захопленням, хоча офіційно й були скасовані всі пишні урочистості, не залишила байдужих. Діти, з їхніми чистими серцями, дорослі, сповнені цікавості, та зовсім літні люди, що бачили життя, супроводжували пари до храму, плескали в долоні, немов у такт музиці, і бажали щасливого сімейного життя, наче відпускали їх у довгу подорож.

Що-що, а весталка, яка була запорукою щасливого сімейного вогнища, немов оберіг, що захищає від лиха, мала б бути талісманом у новій сім’ї, обіцяючи щастя та злагоду. Рея дуже хвилювалася з цього приводу, адже перед весіллям не раз ловила прискіпливі, мов гострі стріли, погляди Геракліда, що приносили їй лише неспокій. Та ще страшнішим виявився для неї його цинізм, його слова, що розбивали її надії, як крихке скло.

 Після того, як вона переступила поріг спільного дому, що мав би стати їхньою фортецею, Гераклід, м’яко і водночас безапеляційно, наче владний імператор, заявив, що в цій сім’ї вона лише його дружина і не матиме жодної влади над ним, наче він купував її, а не одружувався. Його майно — лише його, наче він король, а вона лише проста служниця, а гроші на все вона повинна просити, немов жебрачка. Їжу та інші покупки узгоджувати з ним, наче вона не самостійна жінка, а маленька дитина. Собі купувати будь-що — заборонено, як злочин. Більше того, він дійшов до того, що порахував її гроші, які вона отримала як весталка за свої два з половиною десятиліття служіння, і безцеремонно відклав їх до «сімейного бюджету», наче це його законна здобич, а не її тяжко зароблена винагорода.

Звісно, Рея, як мудра і шляхетна наставниця, з думкою якої рахується навіть сам імператор, що не звикла підкорятися, спробувала відстояти свої кордони і дипломатично, немов справжній посол, обговорити зі своїм чоловіком Гераклідом. Проте такої реакції вона не очікувала — він зірвався, мов вулкан, що вивергає лаву, підвищив голос і накричав на неї, наостанок "покаравши" її мовчанням, наче вчинив смертельний гріх. Так, цієї ночі до спальні Реї Гераклід навіть не навідувався, показуючи, що її не варто цінувати. Це стало страшним ударом для неї, немов у серце встромили гострий ніж. Всю ніч вона провела в очікуванні, як дівчинка, що боїться темряви, а сльози, як зрадливі краплі, не зупиняли свого потоку, наче дощ у непогожий день.

Лише під ранок, коли Рея зазвичай у будинку весталок вставала і виконувала ранкову рутину, — вона заснула, втомлена від переживань, як воїн після довгого бою.

Прокинулася від стуку у двері, що звучав, мов нагадування про її нову реальність, — служниця обережно прочинила двері, немов боячись потривожити її сон:

— Сеньйора Рея, чи можу я увійти до Вас? — обережно заглянула жінка середніх років, з приємним обличчям, що випромінювало спокій та покірність, немов у давньої рабині.

— Звісно, проходьте, — відповіла я, радіючи, що хоч служниця в цьому домі є, а значить буде з ким поспілкуватися, і не доведеться бути в цілковитій самотності. Мені одразу сподобалася ця жінка, яка нагадувала тихий притулок. — Як Вас звуть?

— Мене звуть Прастінна, — відповіла вона, нахиливши голову, наче квітка під подихом вітру.

— Скільки часу ти служиш у домі Геракліда? — вирішила одразу перейти до справи, щоб вивідати хоча б основну інформацію, і розгадати таємниці цього дивного дому.

— Достатньо довго, сеньйора Рея, — вона опустила очі, наче намагалася приховати правду, і ухилилася від прямої відповіді, як обережний звір.

На душі стало зовсім ніяково, наче я потрапила до пастки. Навіть служниця сторониться мене і не бажає бути щирою, немов вона рабиня, а я наглядач. Чи можливо Гераклід дав певні розпорядження щодо мене, застерігаючи не довіряти нікому, наче я є небезпечним ворогом?

— Прастінно, які у вас розпорядження щодо мене на сьогодні? — я не здавалася і зайшла з іншого боку, сподіваючись на її відвертість.

— Сеньйор Гераклід ніяких особливих розпоряджень щодо Вас не давав, — вона говорила, не піднімаючи очей, наче читала написане на папері. — На вас чекає сніданок.

— А Гераклід буде на сніданку? — вирішила поцікавитися я, намагаючись не показувати свого хвилювання.

— Сеньйор Гераклід зранку покинув віллу у справах, наче втік, — неоднозначно відповіла прислуга, приховуючи свої емоції. — Його сніданок був на самоті, наче він відлюдник, що ховається від світу.

— Дякую, Прастінно, я спущуся за пів години, — наостанок кивнула служниці і очікувала, що вона вийде, проте служниця продовжила стояти біля дверей, як тінь, — можеш іти, — додала я з усмішкою.

— Я тут для того, щоб вас одягти та все показати, — не здавалася служниця, ховаючи свій погляд.

— У цьому немає необхідності, Прастінно, — відповіла я впевнено. — Я доросла самостійна жінка, тож можу сама себе одягти і познайомитися з усіма деталями в цьому домі, який відтепер також є моїм, — мій голос звучав твердо, хоча й говорила я з легкою, нейтральною усмішкою. Здаватися в руки служниці я не збиралася, а з чоловіком потрібно буде добре поговорити, щоб порозумітися, — мій життєвий оптимізм та вогонь у серці не згасав, немов полум'я вічного вогню.

Я ще раз оглянула спальню, приготовану для мене Гераклідом.

Спальня, немов втілення розкоші та витонченості, наповнена спокоєм та теплом. Високі стелі, декоровані вишуканою ліпниною, створюють відчуття простору та величі,. Стіни, пофарбовані у ніжний блакитний колір, нагадують небо на світанку, а золотисті акценти, наче промені сонця, додають інтер'єру сяйва та елегантності.