Розділ 6.2.. Життя після втрати

Наступного дня, наче за покликом долі, імператор особисто велів, щоб весталки, як представниці богині Вести, прибули на аудієнцію. Менші, Лія та Селестія та новоприбулі Фрея та Полінія, залишалися в храмі під пильним наглядом матерів, відчуваючи тривогу та небезпеку.

Як і очікувалося, обговорювали питання безпеки, що було нагальною потребою, похорону Аквілії, що був сповнений суму, та заміни весталки, що вимагало мудрого рішення. Понтифік, який також був покликаний до імператора, як головний релігійний служитель, запропонував своє бачення, що базувалося на давніх традиціях:

–Згідно наших звичаїв, на заміну весталки обирають іншу дівчину чи жінку, яка не має бути старшою за попередню, – промовив він, його голос був спокійним та впевненим. – Можемо запропонувати бажаючим незаміжнім та вдовам, що відчувають поклик до служіння, прибути на вибори, – додав він, дивлячись на імператора. Та, хто буде більш переконана у своїй розповіді, та здобуде найбільшу кількість голосів, стане весталкою. Такий вибір, на мій погляд, слід робити не публічним, щоб уникнути зайвої метушні. Обирати буде імператор, я, і три весталки – Рея, Тукція, які є вже випускницями, що знають суть служіння, а також Діана, яка була близькою подругою Аквілії, – підсумував Понтифік.

Імператор, мов мудрий суддя, звернувся до Реї:

–Рею, що ти на це скажеш? Твоя думка, як мудрої наставниці, дуже цінується, – запитав він, виявляючи свою повагу до її досвіду.–

–Я вважаю, що окрім нас з Діаною, варто долучити до вибору Лію та Селестію, давши один голос на двох, – відповіла Рея, її голос був впевненим та рішучим, – Так, ми зможемо утримати одне ядро серед весталок і показати молодшим служителькам, що їх також цінують і прислухаються до їхньої думки, адже вони служать уже близько дев’яти років, – додала вона, намагаючись підкреслити важливість кожної з них.

–Підтримую, – похитав схвально головою імператор, виявляючи свою згоду, – я в тобі не помилився, – додав він, з посмішкою дивлячись на Рею. Що скажеш, Понтифіку? – запитав він, повертаючись до релігійного служителя.

–Рея має рацію, адже ніде не прописано процесу вибору додаткової весталки, – погодився Понтифік, його погляд був сповненим поваги, – На моїй пам’яті, це перший випадок, а мій стаж служителя релігії Риму становить сорок два роки, – додав він, намагаючись підкреслити унікальність ситуації.

–Отож, погоджено, – підсумував імператор, прийнявши рішення, – тепер стосовно ваших весіль, – промовив він, його голос став більш серйозним. – Як ви розумієте, вони проходитимуть без урочистостей та святкувань, обмежимося шлюбом у храмі і взаємними обітницями, – додав він, виявляючи свою повагу до їхньої скорботи. Кошти, які мали бути виділені на ваші святкування, поділимо в рівних долях на три частини, – одну частину вам, іншу – для жителів на безкоштовний хліб кожному мешканцю з нагоди вашого свята, що є знаком милосердя, третю – для охорони храму та будинку протягом року, що є необхідним для їхньої безпеки.

Ми, не зголошуючись, кивнули в знак згоди, розуміючи, що в такі моменти не може йти мова про святкування, адже в місті панував смуток.

Понтифік та імператор ще мали обговорити кілька важливих питань, а нас відпустили, відчуваючи втому та напругу.

Біля стін палацу очікували Граціан і Гераклід, їхні обличчя були сповнені тривоги.

 –Як ти, Рею? – обійняв мене Гераклід, виявляючи свою турботу та ніжність.

–Все гаразд, тримаємося як можемо, – з сумом відповіла я, не приховуючи свого смутку.

–Ви були в імператора? – поцікавився Граціан у Тукції.

–Так, вирішували ряд питань. Наші весілля не скасували, проте обмежили шлюбом без святкувань, - поспішила ввести наречених в курс справи.

–А компенсація за витрати буде? – спитав Граціан.

Я аж обурилася від такої меркантильності, а від Туччі він негайно отримав стусана і ще та йому пригрозила спалити його костюм своїм вогнем весталки. Тож він поспішив уточнити:

–Припини, Туця, – він засміявся, відчуваючи її гнів. – Ви мабуть не в курсі, але ми внесли чималу суму на оплату весілля, - сказав він, намагаючись пояснити свою позицію. За ці кошти можна придбати досить пристойний будинок чи землю за містом разом з селянами, – додав він, намагаючись відволікти подругу від поганих думок.

–Ну якщо так, то імператор згадував, що поділить кошти, виділивши частину місту, охороні та нам, – заспокоїла його Тукція.

–Ну що ж, справедливо, - тримаючи мене за руку, підсумував Гераклід, - я заїду за тобою перед заходом сонця, - останні слова шепнув на вухо.

Нас Діана очікувала в кареті, тож попрощавшись з нареченими, ми сіли в екіпаж і неспішно поїхали кам’яною дорогою, сповнені різних думок.

–Вона мені снилася… Аквілія, – поділилася з нами Діана, її голос був сповнений печалі.

–Що вона казала? – перебила Тукція.

–Та це був лише сон, – усміхнулася своїм думкам молода наставниця, намагаючись заспокоїти себе, – але вона попередила, що її вбивця прагне помститися усім богам, які забрали у нього найдорожче, – додала вона, її голос тремтів.

–Чому ти не озвучила це Понтифіку? Можливо, це веде до розгадки? – запитала Рея, відчуваючи важливість кожної деталі.

–Але ж це був лише сон, – вона заплакала, прикривши обличчя долонями, відчуваючи страх, – а якби мене в чомусь звинуватили, – додала вона, злякавшись відповідальності.

–Не бійся, поки ми разом, нас не здолати, – обійняла Діану, як молодшу сестру, відчуваючи її біль та страх.

–Але ж ви скоро покинете наш дім, – сказала вона, її голос був сповнений смутку, – Як мені бути, адже Аквілія і ви були мені найріднішими? Як мені прожити ці чотири роки? Що на мене очікуватиме потім? – додала вона, виливаючи свій розпач.

Ми розуміли, що нас чекає відверта розмова вдома, де ми могли вільно висловлювати свої думки. Нам треба сісти і все обговорити, адже Діані потрібна підтримка, що була для неї як ковток повітря.