Розділ 5. Трагедія в домі весталок

Перший тиждень після виборів промайнув у швидкоплинних клопотах, наповнений щоденними ритуалами. Щодня турботливі наставниці, я з Тукцією, Аквілія та Діана, юні Селестія та Лія водили в храм новоприставлених весталок, намагаючись передати їм мудрість та знання богині Вести.

Полінія, рудоволоса дівчинка семи років, з очима, як два смарагди, виявилася дуже щирою, відкритою та простою дитиною, з душею, мов чисте джерело. Спостерігаючи за її безпосередністю, я спіймала себе на думці, що була б рада мати саме таку донечку, якби доля мені подарувала таку можливість. Уявляю, як би щоранку заплітала її кіски, одягала б, і ми були б найщасливішими людьми на усій землі, наповнюючи простір теплом та любов’ю.

Фрея, дев’ятирічна кучерява брюнетка, з очима, як дві чорні перлини, була маленькою копією Тукції за характером. Така ж хоробра, невгамовна і допитлива, наче маленький вихор. Вона дивилася на подругу з таким захопленням, що мимоволі ловила хвилю заздрості від Аквілії та Діани, молодих наставниць, що відчували себе дещо обділеними увагою.

Маленькі весталки стали справжнім скарбом для храму, вони привнесли свіжий подих в розмірений ритм життя Риму, їхні оченята світилися як іскорки, притягуючи сотні відвідувачів щодня.

От на кого впало найбільше обов’язків щодо навчання юних весталок, так це на Селестію та Лію, що наче маленькі бджілки, старалися, адже відчували себе дорослими та відповідальними, намагаючись довести свою важливість.

Так, в роботі, турботах і дрібних рутинних справах непомітно промайнув тиждень. На суботу був запланований важливий захід для імперії, на який були запрошені аристократи, меценати і звісно, ми, наставниці-весталки, що вже незмінно вважалися щасливими талісманами.

Вечір суботи виявився доволі спекотним, незважаючи на темну добу, коли місяць, мов срібний човен, плив небом. Ми з Тукцією, мов дві зірки, у супроводі своїх наречених, що були їхньою підтримкою, відправлялися на благодійний бал, що був присвячений завершенню будівництва нового акведуку. Такі мости-акведуки були життєдайним джерелом чистої джерельної води до нових провінцій імперії, що були, мов нові артерії держави. Будувалися вони за сприянням багатих аристократичних родин-патрицій, тож після завершення такого грандіозного проекту, такі роди, мов переможці, приймали до наближеної імператорської компанії, де вони могли отримати прихильність найвпливовіших осіб держави.

Наша пара з Гераклідом справляла приємне враження в будь-якому оточенні та полюбилася оточуючим. Гераклід турботливо і трепетно супроводжував, його уважний і спостережливий погляд, сповнений теплоти і ніжності надихав мене. Він сприймав мене такою як я є: підкреслював мою витонченість, скромність, стриманість і вразливу натуру. Нас порівнювали з парою лебедів, що велично і неспішно насолоджується присутністю та турботою одне одного. Мені імпонував його характер: глибинний і цілеспрямований. А від його погляду проникливих очей, моя душа мліла і сповнювалася приємним трепетом. Іноді за його поглядом я розуміла усе без слів. Геракліда захоплювала не лише моя зовнішня  краса Реї, а й глибина і мудрість. Мені було легко спілкуватися з ним на різні життєві теми.

Тукція і Граціан навпаки несли веселощі і сміх. Запальна Туччі своїм голосним сміхом заповнювала весь простір, але її захоплення Граціаном справляли враження темпераментної пари. Такі ж різні, і водночас такі близькі подруги стали яскравою окрасою будь-якого свята.

За столом, де панувала атмосфера радості та веселощів, в мене з’явилося якесь дивне передчуття, наче наближення грози. Долоні горіли і кололи так, наче їх обпікав пекучий вогонь. Але вогонь, який завжди був мені другом, і ніколи не ранив, а навпаки, обіймав теплими язиками, даруючи тепло і затишок.

–Рею, що трапилося? Ти сама не своя? – спитав турботливо наречений, Гераклід, спостерігаючи за моїм зблідлим обличчям і м’яко обійнявши наречену за плечі, намагаючись заспокоїти переживання.

–Не знаю, Геро, – так називала свого нареченого, коли нас ніхто не чув, відчуваючи його близькість та тепло, – передчуття небезпеки, схоже на тінь. Зі мною такого раніше не спостерігалося, – додала, збентежено дивлячись йому в очі.

–Якщо ти бажаєш, можу провести тебе до твого дому, – він говорив серйозно і щиро, – Для мене важливо, щоб ти була щасливою, і ніякі тривоги тебе не турбували.

–Думаю, в цьому немає необхідності, все гаразд, – спробувала тримати себе в руках, не бажаючи лякати його своїми темними передчуттями.

–Тоді змінимо обстановку і трохи відпочинемо. Пішли потанцюємо, – промовив він, намагаючись відволікти мене від тривожних думок, – сьогодні грає імператорський оркестр, що зачаровує своїми мелодіями.

На деякий час, мов за помахом чарівної палички, негативні відчуття відступили, дозволяючи мені трохи розслабитися, а потім раптом, мов блискавка серед ясного неба, знову долоні обпекло колючим вогнем, що я аж скрикнула, відчуваючи неймовірний біль. Мов на підтвердження цьому стану з долонь, мов з вогняного жерла, вирвався язик полум’я і попрямували в різні боки, зачепивши та обсмаливши плащ Геракліда. Його очі округлились від здивування, і в них читалася тривога:

–Що це, Рею? – запитав він, не приховуючи свого здивування

–Не можу пояснити, Геро, але вогонь Вести у небезпеці. Поки не можу чітко пояснити, проте нам потрібно поспішати до будинку весталок, – промовила, відчуваючи, як в серце закрадається жах, – Я відчуваю, що трапилося щось жахливе, – додала, відчуваючи тремтіння в голосі і жар в тілі.

Серце, мов переляканий птах, калатало в грудях, а в голові, мов бджолиний рій, метушилися думки, кожна з яких була страшнішою за іншу. Гераклід, що був мов скеля, взяв накидку від  сукні і, невдовзі, вони, сповнені тривоги та страху, покинули межі палацу.

–Ви куди? – вибігла за нами Тукція, що наче полум’я, – ми з вами, – додала вона, розуміючи, що сталася біда.

Вона, без зайвих слів схопила за руку Граціана і побігла до карети, на ходу пояснюючи ситуацію і сіла з нами в карету, як вірна подруга, готова підтримати мене в будь-якій ситуації. Їхали мовчки, і за це я була вдячна своїй подрузі, проте Тукція вміла тримати баланс та розуміла тривогу подруги. На обличчях наречених читалася тривожність і хвилювання, наче темні тіні.