Розділ 3. В передчутті свята.

Кілька днів, мов швидкий подих вітру, промайнули в приємній метушні та трепетних приготуваннях до головного свята року – Весталії, коли вся Римська імперія ніби затамовувала подих в очікуванні дива. До Риму, наче птахи на весну, почали з’їжджатися вільні громадяни і багаті родини-патриції з усіх куточків держави, їхні карети, виблискуючи на сонці, заповнювали усі вулиці. Кожен, і багатий, і бідний, хотів лише одного: хоч краєчком ока побачити мудрих весталок, цих посланниць богині Вести, скуштувати священного хліба mola salsa, що був, мов символ єднання, та потрапити на площу Форум, де все місто наче перетворювалося на єдиний живий організм, на урочисту частину з нагоди святкування цього особливого свята.

А ще, цього року, що був схожий на нову сторінку історії, має відбутися черговий відбір весталок до храму, тож дівчаткам, наче маленьким ангелам, шили білі сукні, а кожна родина мала за честь служити богам у такий спосіб, немов намагаючись торкнутися небес. Це була неймовірна честь, що передавалася з покоління в покоління для усієї родини, адже вважалося, що якщо їхня дочка ставала весталкою, така родина шанувалася у провінції, мов особлива, наділена божественною благодаттю. Якщо батьки були з іншої провінції, то їм надавали в Римі безкоштовне житло на час відвідин доньки двічі на рік протягом тижня, даруючи можливість розділити з нею радість цих особливих днів.

 Дім весталок, де панувала атмосфера святості, немов тихий шепіт богів, також сповнювався очікуваннями: найменші дві весталки, юні, мов квіти, Селестія і Лія, мали перейти у статус служительок, що було немов першим кроком до їхньої духовної зрілості, Діана та Аквілія – служительки, яким було уже по двадцять п’ять і двадцять шість років, – переходили в наставниці, стаючи прикладом для інших, і дві нові юні весталки, що були мов свіжі зірочки, в неділю вперше перейдуть поріг цього дому, наповнюючи його новими надіями.

Щодо Реї та Тукції, вони, будуть звільнені від обітниці весталок і матимуть вибір, наче два шляхи, що відкриваються перед ними: або продовжувати служити в храмі, ведучи життя, яке їм надавалося досі, і залишатися під захистом богів, або спробувати для себе звичайне світське життя, наче зійти з неба на землю, при цьому не втрачаючи свої пожиттєві привілеї як жриць-весталок, що були немов печать благословення.

Тукція, як нетерпляча лавина, що прагне на волю, уже обрала шлях – вона з трепетом і радістю прийме пропозицію багатія, красеня Граціана, що був, мов сонце, що притягує все живе. Його вілла була справжнім палацом на три поверхи, розташовувалася поблизу головної площі, а землі, що були надані самим консулом за заслуги перед державою, були схожі на райські сади.

Рея, наче два струмки, що зливаються воєдино, перебувала в суперечливих почуттях, розриваючись між мріями і реальністю. З однієї сторони, як і кожна жінка, вона змалку мріяла зустріти кохання, що було немов магія, ростити дітей, що були немов квіти життя, та доглядати за будинком, наповнюючи його теплом. Проте, наче мудра обраниця богині Вести, вона щодня спостерігала за жінками, що приходили до храму по чудодійний вогонь, що мав би підтримувати їхнє сімейне вогнище, яке для багатьох було символом щастя. Чи були ці жінки щасливими? Чи горіли їхні очі, мов яскраві зорі? Чи ділилися вони своїми позитивними емоціями, наче струмки, що живлять життя? Очевидно, що жіноча доля, наче невідома дорога, не така й уже безхмарна і романтична, якою вона здається на перший погляд.

А якщо ризикнути та зійти з обережної стежки на незвіданий шлях? Що знає Рея про подружнє життя поруч з чоловіком, де вона буде не на рівних, а підкореною? Це в домі весталок, де заборонено ступати будь-якій іншій персоні, крім обраних жриць, вона, мов господиня, що веде корабель через море.

Дім весталок був схожий на палац, де кожний куточок випромінював велич. З атріуму, що був схожий на простору площу, який мав прямокутну форму і розміри шістдесят вісім  метрів довжини і двадцять вісім метрів ширини, був обрамлений сорока чотирма колонами, що створювали ілюзію нескінченності. Зайшовши в дім можна потрапити до парадної великої зали, що випромінювала благородність і витонченість. Сюди, мов в казку, служительки і учениці зносили дарунки у вигляді вишуканої їжі та дорогоцінних підношень. Так люди віддячували за мудрість весталок, їхні поради та підтримку. Іноді на урочистих заходах понтифік, консул чи багаті аристократичні родини вручали різні нагороди, що були, мов знаки визнання.

З урочистої зали, що була мов серце дому, по різні боки йшли шість кімнат для дівчат, де кожна могла створити свій власний маленький світ. Рея, як і кожна з весталок, звикла у своїй кімнаті створювати свій затишок, де вона могла сховатися від усього світу і бути самою собою. У неї завжди були свіжозрізані квіти, що були мов подих життя, які знаходилися у вазі з джерельною водою, наповнюючи кімнату ніжним ароматом. Скоро вона покине цей дім,який запам’ятає на усе життя.

Її роздуми, наче таємний шепіт, перервала Тукція, що ніколи не відрізнялася правилами пристойності, і завжди була готова до пригод.

–Я наказала зранку Діані та Аквілії встати до сходу сонця, щоб вони встигли нам зробити святкові зачіски, – випалила вона, ніби оголошуючи важливий указ.

–Туччі, облиш дівчат, – спробувала я втрутитися, відчуваючи жаль до молодших весталок. – Я можу тобі укласти зачіску, а ти мені. Ми ж так постійно робили, – спробувала я все ж таки перевести свої думки на більш спокійну хвилю.

–Ще чого? Навіть не думай, – скомандувала подруга, рішуче заперечивши. – Вирішено, – додала вона, гордо піднявши голову. – Покажи сукню, яку ти одягнеш на церемонію? А я принесу свою.

Дві найкращі кравчині міста, що були справжніми майстринями своєї справи, запропонували свої послуги у пошитті суконь, що були схожі на витвори мистецтва. Мені пошили білу сукню, немов хмаринку, з блакитною смужкою-накидкою на одне плече, що надавало моєму образу легкості та витонченості. Золотий широкий пояс додавав шарму і підкреслював мою талію, роблячи силует жіночним та виразним. На шию, немов прикрасу, що зійшла з небес, я планувала одягти намисто з перлів, а у коси, вплести квіти і шпильки з перлами, що надавали образу легкості.