Хочеш, я розповім тобі...

Хочеш, я розповім тобі, як воно буде.
Ти обов’язково повернешся, швидше за все – у будень.
Дорогою тобі зустрічатимуться різні люди..
Повсюди..
Дехто з них говоритиме дуже дивні слова:
«А це правда, що ти людей убивав?
А ти здалеку бив, чи, бувало, впритул?
І що, дійсно згодовували рештки коту?...»
...пам’ятаєш, того, на трьох лапах приблуду?..
І такі в них при цьому будуть відкриті обличчя!
Це ж цікаво.. війна захоплива і таємнича...
Розлита червона фарба і чорний відчай...
Світ для тебе таким, як колись, вже ніколи не буде...
Ти дивитимешся на людей, ніби крізь матову плівку..
Ось вони відкривають роти, щось просторікують..
І ти вагатимешся: вдати суворого воїна, чи контуженого каліку..
А потім – та годі вам! Vіd’їbitьsя! 
Тримаєш слова у роті, розкушуєш, як зернята гірчиці
І думаєш: тільки мовчи, ти спокійний, ти майже хороший,
Бо почуєш – «та він на всю голову хворий атошнік,
Не чіпайте, такому убить, як води напитися».
А будуть ще ті, хто просто дивитиметься крізь тебе.
Тебе нема. Їм такого тебе не треба,
І так, ненароком, ховатимуть за спини своїх малих –
Діти щирі, їм байдуже на забобони старих,
Їм просто цікаві твої шеврони,
І чому твої губи потріскані, а очі червоні...
Все це видасться тобі дещо диким, але не дуже важливим.
Важливими будуть вулиці твого міста і перша весняна злива,
Твій під’їзд, у якому, як завжди, пахне котами
І те, як швидко ти промахнеш чотири прольоти і станеш
Нарешті перед дверима зі свого сну.
Видихай. Ти там, де можна не думати про війну,
Про багнюку, про дрова, про снайпера, воду і мило.
Тебе ж «накрило»? А, та на бога, звичайно «накрило»
Її обіймами, запахом, ніжністю, криком, сльозами!
Дурненька, цілує і плаче, що не сказав,
Коли саме приїдеш. Ну як не обняти до болю,
Вгризаючись в рідне зубами. Ти вдома, ти встояв!
Ще буде всього, від кошмарів до сірих флешбеків,
Але ж ти загартований, небайдужий, запеклий.
Ти все це подужаєш і пройдеш!
А знаєш, що головне, врешті решт? 
Ти повернувся з пекла!

2021