Так нема їх, ти це розумієш? Нема!! Нема.. Що я знаю про них... Тільки те, що їх кров не згортається, Тільки фото, з яких вони втомлено усміхаються.. Тільки очі.. об їх біль спотикаєшся поглядом, бо пітьма, Що до часу дрімала в стволах, так відверто Пожирає їх посмішки жадібно, роблячись сивою... Ти хоч бачиш, на скільки кожен із них красивий?? Ти хоча б розумієш, що жоден із них не повернеться?? Розчинивши в гарячому мареві степу прохромлене дихання, Розлетівшись на атоми димом згорілого буса... Лиш коротке: «А най його... Я давно не боюся...» Тільки серцю, підпертому ребрами: «Ану, тихо мені!..» На відкритій місцевості легше всього прицілюватись, Закіптюжені соняхи, чесно, такий собі прихисток.. Що я знаю про них...Про обпечених і розхристаних... Піт, чи сльози, чи кров, а на смак однаково – сіль... Так пече по плечах і за ребрами, ну то на, попий.. Бачиш, сонях... Усіх покосило, а цей - не зломлений... Синє небо, живих смолоскипів скалічені, жовті пломені... Чорні соняхи.. чорні.. понад червоні степи...
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
