Він мене не кохає, я всього лиш йому замість кисню. Він вдихає мене, як пірнальниці за перлинами. Забирає до шкіри ладанкою під сорочкою коло серця висіти, Щоб я гостро сталевим хребтом проростала йому у спину.
Він мене не цілує. Він спиває з потрісканих губ своє перше причастя, Як понурий відлюдник проскурою, розговіється білим тілом. Його рухи різкі і незграбні, так буває тільки почасти, Бо насправді, що іншої ласки я б і не хотіла.
Він мене не торкається. Це молитва до вітру, це пошепки, За межею народження звуку, що бринить вересовою пусткою. Пізньоцвіт у волосся вплітаючи, пасма інеєм мені припорошує, Чорним полум'ям теплого погляду обпікаючи, вже не відпустить.
Щоб напитися ранньої осені із моїх очей, із моїх долонь, Він що тільки не вбив, але решту заповідей чи не раз порушив. І для того, аби потрапити в переплетення його рук рятівний полон, Я по третьому колу заклала сьогодні душу
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
