Немає на тебе хреста...

...немає на тебе хреста!..
Нема на мені хреста...
По мені полиновий цвіт поміж ребрами проростає,
Шерсть на шиї цупка, переливчаста і густа..
Десь так..
Моє тіло із глини, з каменю і води,
Я заплутав чужими стежками  свої сліди,
У очах вогонь, а під лапами – холоди
І дим..
...немає на тебе хреста....
Неможна мені хреста!
Мій рід чорним словом проклятий від ікол і до хвоста,
Моя тінь не піде за мною ні в села, ані в міста,
Я більше її не бачу. Куди б не став..
За плечима у торбі ношу всі свої гріхи..
Хочеш, я тобі розповім, коли став лихим?
Коли з неба зривалися каменями вогняні птахи,
А за ноги хапали зубами-коренями нічні жахи!
Отоді вигинався хребтом в мені дикий звір, 
Наростала броня замість швів і наскрізних дір,
І коли вся вода в криницях поцвіла і прогіркла,
Став я центром виру, закрутивши вир!
...немає на тебе хреста...
Та не треба мені хреста!
Древнім символом запечатані мої спраглі вуста,
Давнім болем по тілу розходиться гіркота
І гнучкий метал.
Потонуло в живому мороці золоте весло..
Що ж.. на горло каратиме зло тільки більше зло,
І я буду тим злом, що добро, врешті, вберегло!
Розмалюю цей морок червоним і чорним склом!
Світло б'є через чорні скельця на божий світ..
Витираю ворожі знаки і ставлю свій.
У моїх металевих шершнів гучний політ,
Вони з хрустом ламають жалом ворожий стрій!
Як зітру ворогів на пил, як пройду цей квест,
Сам поставлю собі у ноги дубовий хрест,
Щоб на ньому лишилось розіпнутим моє тіло старе,
І у чистому світлі воскреснути.

2021