Він заходить тепер прислухаючись, насторожено.. Цей рефлекс віднедавна набутий у нього, не вроджений.. І вона кілька перших секунд при його появі не рухається, Вона, ніби, всім тілом у нього вдивляється і його слухає. Ніби каже йому: « Дивися, це – зовсім не боляче, Коли важко, спиратися на моє плече, Це не зробить тебе ні слабшим, ні більш вразливим, Просто хай в тебе буду я і весняна злива». Він зшиває себе із кількох частин, і цей шов пече.. Йому ніде напитись, окрім, як з її очей, Бо без неї по свіжому досі шву чорнота повзе.. Хіба можна усе це самому.. хіба він «вивезе»? Прохолода її невеликих долонь на його лиці.. Він босоніж ступає на гострі, розпечені камінці, Але болю йому більше не завдасть ні вогонь, ні дим, Поки слухає, завмираючи, як вона йде за ним. Поки бачить, як сонячні промені туляться до її ніг.. Він вдихає усі її дотики, видихає її пісні.. Він би там і лишився, проріс би травою, зітлів у снах.. Він ніколи б не повернувся, якби не вона...
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
