Я отут приляжу біля тебе, Я скраєчку, щоб не потривожити.. Над тобою стільки того неба.. Стільки тиші.. Друже, я здорожився.. Ніби і не втомлений мандрівкою, І, бувало, важчим був заплічник, І не грубі берці, а кросівки.. Але тут, у цвинтаревій вічності, Між хрестів, що випростали крила, Щоб тримати хмари над землею, Я відчув, як моторошно "криє" Не потужним залпом артилерії, З ніг збиває не тяжка контузія, Вибухова хвиля не підхоплює.. А одне єдине слово "Друзі".. Тільки ти в останньому окопі Ось заліг без мене.. Дощ солоним став, Піт і кров, і сльози - все змішалося. Спогади одні на двох гортаю, Все, що маю.. Друже, я постарів... За плечима зайвих років тисячу, І душа з очей пекучим капає. Зачерпну у жменю трохи відчаю І за вічний спокій твій - до краплі, За оце ось небо з цею тишею, Ти ж за них лежиш отут під квітами.. А мені б назавжди тут залишитись, Біля тебе, друже мій.. Болітимеш Ти мені у серці. Не вивітрює Того болю жоден вітер з пам'яті. Витесано, вибито, закріплено, Наші душі зшито чорним намертво. Дерев'яний хрест. Довкола темно. Майже над плечима небо висне.. В кулаці стискаю свіжу землю, Ніби на прощання руку тисну...
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
