Усі ми народжені...

Усі ми народжені, щоб померти і владні лише над відрізком часу..
Від точки прильоту до точки пуску згорають живцем секунди..
Та кожен із нас – хижа здобич для смерті! Хай краще пере свою чорну рясу..
Це більше не схоже на тлум немовлят і вже точно не буде нудно!
Мені капелан говорив: «Маєш Бога і маєш свій розум – керуйся ними,
Ти воїн! Тобі вже даровано прощення - вбивати заради любові.
А раптом підеш.. бо війна і не дивно, як воїн в борні за свою землю гине –
Твої побратими візьмуть собі силу з твоєї пролитої крові!»
Ми всі тут такі, неживі і невтомні, відлиті з броні за химерним шаблоном,
На відстані пострілу бережемо несправжні, діряві кордони.
До всього звикаєш, бо страх відступає. Боїшся буденності і полону, 
У сниві пригрівшись на теплім осонні порогу рідного дому..
Ніхто з нас не створений воювати.. Якби обирати, таки краще – спокій,
Втім, той, хто загарбав, мого бажання навряд би подумав спитати..
Дивлюсь побратимові в очі і бачу – такий горизонт вогняний і широкий,
Де важливіша за власне життя незрадлива, велична мета!
Ми – саме ті люди, що можуть не спати, не пити, не знати втоми,
Тримати зубами повітря на ВОПі і жилами  - землю довкола!
Лупити лиш силою волі? Будь ласка! А справжня біда у тому,
Чи є та держава ще, що за неї ми в пеклі йдемо по колу...
Я стежу за небом, «зеленкою», полем, вслухаюся в тріскіт нічного ефіру..
Важливо, щоб всі повернулись з завдань і нікого той бік не лишили..
Я там, де повинен, ні більше, ні менше і рівно на стільки, на скільки відміряно..

Але... так хочеться просто заплющити очі, і щоби Вона цілувала у шию...

2020