Частина 50

—Що тут відбувається? Що ти твориш? Врахуй, на лікування це от ні разу не схоже. За що ти його так? І що з твоїми очима?  Ти явно переплутала образ кікімори з кимось іншим, — Ляна шоковано дивилася на Аміну, очі якої чомусь були яскраво-синіми ще й світилися. Та ось подруга кліпнула і на Ляну знову дивилися знайомі сіро-зелені очі, хіба що з незвичним синім відблиском.

—Повертаю борги, — мовила спокійно подруга піднімаючись та відступаючи від Муніра.

—Я багато пропустила? Коли це він так солідно заборгував? І що ти з ним зробила? Вбила? А ще казала, що то я круто обходжуся зі своїми хлопцями!

—Ні, не вбила... Лише змінила сутність. Тепер він не маг, а людина. І трішки у комі, але то не критично, оклигає, — байдуже знизала плечима дівчина.

—Чарівненько… І за що ти йому так крильця підрізала?

—Він знає.

—А я? Мені ти не хочеш розповісти? У що ти перетворилася, варто було тебе випустити тебе з поля зору? — все більше нервувала Ляна, бо Аміна не поспішала відповідати. Подруга дивилася на неї своїм улюбленим поглядом «я пішла в астрал, повернуся не скоро».

—Ау? Сатурну прийом! Яка муха тебе вкусила? Аміно, ти мені зовсім нічого не хочеш сказати?

—Хочу… Бери світлих і йди.

—Та ми власне й збиралися…

—Зараз. Без темних.

—З якого переляку? Ми їх перемогли! Якщо їх звільнити, то все буде даремно! — вирячилася на подругу Ляна.

—Все вже даремно. Весь цей бій не мав сенсу, — якось втомлено мовила Аміна, — Сюди йде Пітьма. Вона планує взяти все, що їй належить.

—Та мало що там собі надумала якась пітьма! Всі її права вилами по воді писані! Льос сказав ти її сама від Аммоліта відігнала, а вдвох ми її взагалі на ганчір’я пошматуємо!

—Ні.

—Чому?

—Бо я не воюватиму з нею.

—Ну й нехай, я сама впораюся.

—Не впораєшся.

—Даремно ти сумніваєшся у моїх талантах! — невдоволено тріпнула плечем Ляна. — І чому раптом ти з нею не воюватимеш? Злякалася?

—Ні… Довго розказувати, а часу вже немає. Просто послухай мене і йди звідси. Забирай світлих та, мабуть,  цього, — Аміне кивнула на Муніра, що дуже нагадував мерця.

—Але чому!? Чому я маю тікати? Я ж виграла битву!

—Одна битва, ще не війна. А війна світлих вже програна. У них починаються важкі часи. Забери їх звідси, тоді у них, а також Аса, буде більше шансів.

—Не зрозуміла, а Ас тут яким боком? І звідки ти його знаєш?

—Він прийняв магію кинджала заради тебе. Дуже невчасно, бо цим рішенням фактично підписав собі смертний вирок.

—Як так? Чому? Що за дурня? Я тебе зовсім не розумію! — спантеличено струснула головою Ляна і раптом відчула, що навколо починають рухатися потоки магії. Неприємної, небезпечної, агресивної. Здавалося, наче вона стоїть у пересохлому руслі річки, яке стрімко наповнюється енергією, що загрожує її просто змити. І все б нічого, але джерелом цієї «води» є… Аміна.

—Так буде правильно…— Аміна дивилася на Ляну, але одночасно, наче, крізь неї.

—Ем… Ну гаразд… Ти завжди була трішки з прибабахом, але це щось зовсім з ланцюга зірвалася, —пробурмотіла Ляна критично споглядаючи подругу, яка явно вирішила зіпсувати їй настрій.  Ляна ще під час зустрічі, відчула щось дивне, але думала їй здалося. Все ж було так чудово! Ас виявився не галюцинацією, ще й звільнив її, так чарівно переймався її безпекою. Потім п’янке відчуття свободи, сили, азарт успішного бою, вдале знешкодження майстра мороку, Аміна у смішному гримуванні кікімори болотної. Все ж так добре складалося! Але чомусь Аміна вирішила все зіпсувати. Навіщо? Ще й ця магічна феєрія навколо неї. Пекельна суміш дикої, несумісної, некерованої сили. Звідки у цієї нездари стільки, якщо вона навіть без катани? Дивно, що без катани. І чому вона не хоче підтримати Ляну у битві проти темних? Пожаліла їх? Вічно подруга захоплюється якоюсь бридотою…

—Поспіши, — Аміна дивилася на Ляну з… жалістю? Ляна невдоволено тріпнула плечима, бо такий погляд від Аміни, то була вже повна нісенітниця.

—Гаразд, це твій вибір, — знизавши плечима Ляна простеньким закляттям підняла над землею тільце Муніра (не кидати ж хлопчину на поталу розлюченій дівиці, ким би вона себе не вважала) та спрямувала його політ у бік світлих магів, подумки перебудовуючи тактику. Зараз краще відступити, вдати, що погодилася. Аміна мала звичку впиратися у якусь дурницю, як баран, проте якщо діяти продумано, то від неї можна багато чого добитися. Не циркових номерів, звичайно, але цілком непоганого дресування, що робило з неї досить зручну напарницю. Ляна гарно вміла вдавати, що погоджується, одночасно збираючи аргументи в іншому порядку, щоб подати потрібну думку під іншим кутом… Ляна пройшла повз Аміну, всім своїм виглядом показуючи, що подруга чинить дурницю, але вона їй то дозволяє. Поки що.

Холодний порив вітру та присутність чужої, гостро ворожої сили, змусили Ляну здивовано озирнутися, а потім і розгублено відпустити Муніра. Хлопець за інерцією поплив далі, до світлих.

Поряд з Аміною з’явилася висока чорноволоса, наче зіткана з темряви, жінка, яка впевнено поклала руку на плече подруги.

—А це що за несанкціонований привид? — окинула дівчина поглядом неочікувану гостю, здогадуючись вже, що це, мабуть, і є та загадкова Пітьма. Подумаєш, загроза. Чергова відьма, ще й безтілесна. Та й енергії навколо неї менше, аніж навколо Аміни. Страху ця гостя не викликала, скоріше лють, невдоволення і бажання швиденько стерти її зі сторінок буття.