Частина 49

Варто було Аміні спуститися до землі, як щільний туман оточив її, вмить поглинувши усі звуки. Тільки но почуті крики стихли, спалахи розчинилися міражем. Кінь, судячи з легкого поштовху, торкнувся копитами твердої поверхні, але дівчина не бачила не те що землі, а навіть ніг коня. Все навколо було примарно-білим, наповненим невизначеним шурхотом, шепотом. Аміна скерувала коня вперед, проте з кожним кроком її впевненість щодо напрямку танула. Довкола була розлита магія, але вона була занадто спокійна, попри те, що саме спокою тут, наче, бути не могло. Аміна ж бачила згори битву! Чула! Що за морок? Чи це морок і є?

Розгублено роззираючись дівчина звичним жестом потерла зап'ясток і…по гриві коня поскакав Вогник.

—Оу, несподівано, —кліпнула Аміна здивовано поглянувши на свою руку. Браслета на ній не було, камінця серед речей теж. То де ж ховався Вогник?

Тим часом звірисько покрутило мордочкою, невдоволено чхнуло й від цього туман, наче зляканий, розступився на метр. Аміна з підозрою поглянула вниз під ноги коня і, нарешті, розгледіла землю. Втім, назвати землею це зелене, рухливе (підозріло прогиналося під ногами коня), вкрите чи то ряскою, чи то папороттю «щось», було б перебільшенням.

—Це ж треба, справжнє болото, як з дитячих мультиків. Для повної картини не вистачає, хіба що, хатинки на курячих ніжках, — пробурмотіла Аміна, щиро радіючи, що кінь у неї летючо-магічний, адже навряд чи звичайний зміг би по такому йти.

Дівчина крутила головою намагаючись хоч щось роздивитися, але у  поле зору потрапляли лише зелено-коричнева поверхня болота, рідкі кущики якоїсь трави та два кривенькі деревця. Вогник з відвертим осудом поглянув на Аміну та чхнув ще раз — туман розступився ще трохи й відкрив їх погляду чиюсь спину. Від тієї спини потягло «вітерцем» активної магії. Високий худий чоловік у чорному одязі, повів плечима, наче від холоду, озирнувся й вирячився на Аміну, яка його з цікавістю роздивлялася. Незнайомець мав каштанове волосся, трохи банькуваті очі, смішну борідку та комплекцію втікача Освенциму, навколо якої пульсувала чудна туманна сфера. В руках маг тримав якесь закляття, про яке, схоже, просто забув від подиву.

—Ти хто? — спантеличення у голосі незнайомця було таким, наче перед ним з’явилася не дівчина, а чорт з рогами, хвостом та верхи на місяці. Втім, знаючи реалії Альмандину, така істота його могла менше здивувати.

—Аміна, — привітно посміхнулася йому дівчина й потягнулася магією до чужого закляття, котре почало підозріло світитися, наче збирається вибухнути. Чекати доки незнайомець втратить контроль над  закляттям, чи пожбурить його, Аміна не бажала. Чорно-золоті плетіння швидко згасли, втягнувшись у пальці дівчини разом з туманною сферою. Аміна прислухалася на незвичних відчуттів. Цікава магія, холодно пронизлива й легка одночасно, наче перший іній взимку. Не смертельна. Незнайомець кліпнув і шоковано вирячився на власні руки.

—Як…—почав було він і… ухнув у болото.

—Куди?!!!— Аміна стисла ногами боки коня і той, зрозумівши, стрибнув вперед, тож дівчина встигла останньої миті вхопити мага за волосся. — Твою ж нехай! Я ж не Мюнхаузен, щоб висмикувати когось з болота за чуба! — чортихнулася дівчина, усвідомивши, що випадково витягла магію й з того закляття, що тримало незнайомця на поверхні «землі».

Спроба тендітної дівчини втримати дорослого чоловіка мала сумнівний успіх. Попри худорляву статуру, маг виявився важким, до того ж хаотично смикався та махав руками. Ухилятися від рук, що намагаються затягнути у дуже сумнівне купання, було важко, тим паче, що крізь коня, пальці чоловіка проходили, мов крізь міраж.

—Ні, щоб за коника зачепитися, відгребти копитом по лобі й тихенько заспокоїтись! — лаялася Аміна намагаючись і з сідла не випасти (як добре, що воно є!), й жертву порятунку не впустити. Топити мага дівчині відчайдушно не хотілося (раптом що цікаве розкаже, та й взагалі, може він чудова людина і її друзів не ображав), але й сплести у такій позиції хоч якесь простеньке закляття, було, м’яко кажучи, незручно. Махнувши подумки рукою на ідею акуратно розібратися у ситуації та тихенько висмикнути друзів у більш безпечне місце, Аміна від душі шваркнула чистою силою по болоту.

Зблиснуло, гримнуло й ефект вийшов неперевершений. Болото дременуло у всі боки, при цьому ударна хвиля якось оминула Аміну, а от коричнево-зелена багнюка чомусь ні.

—Холера…—Аміна потрусила головою, намагаючись позбутися дзвону у вухах (хто б сказав, що багнюка так гучно вибухає), стерла бруд з обличчя та поглянула на «врятованого», якого мимоволі  випустила у момент вибуху.

Нещасний маг хапав ротом повітря на дні кількаметрової ями, з твердими, наче зацементованими стінками та дном. Вкритий з голови до ніг брудом він перелякано вирячив залиті брудом очі. А по периметру новоутвореної вирви танцював туман, який відкотився хвилею, піднявся на кілька метрів вгору та утворив молочно білі стіни. Аміна зіскочила з коня плануючи підійти до мага, коли раптом з одного боку туман засвітився, наче у болото впало сонце, і з нього, в ореолі сліпучого сяйва вийшла… Ляна.

Доки Аміна, адаптуватися до сліпучого світла (цього разу подруги побила всі рекорди щодо ефектності появи) Ляна зупинилася та критично оглянула забрьохану подругу.

—О, Аміна! Це ж треба. Кого тут тільки не зустрінеш. Не болото, а просто центральна площа міста у новорічну ніч. А нащо ти поросятком прикидаєшся? Ні, я знаю твою дивну любов до природи, але купання у болоті, то вже перебор. Ми тут таку гарну заварушку влаштували, а ти, як завжди, за якимись жабками побігла? Хм, а коли це ти встигла підстригтися? І навіщо так похабно? Можна було кращого перукаря підшукати, бо той хто тебе стриг, зовсім криворукий. Де ти таких тільки знаходиш? О, а це я так розумію спеціаліста ілюзій темних? — Ляна окинула зневажливим поглядом забрьоханого мага, — Знайшла з ким купатися. Я саме шукала цього гада, бо він заважає мені і моїм хлопчикам. Знаєш, як незручно когось шукати, коли туман такий щільний, що хоч ріж та на хліб намазуй? Хоча ти така, що й про туман розказуватимеш, що він симпатичний. Але я вважаю цей туман бридотним! І нікому з моїх хлопчиків він не подобається. Льос вже чхає від нього, а ти б бачила Барса! Мокрий кіт, нехай і великий, що гарчить на туман, то те ще видовище! Я доки йому рани залікувала, кілька разів по носі тріснула, щоб не обтрушував на мене зібраний на болоті бруд. О, яка у тебе чудна коняка. — поглянула Ляна за спину Аміни. —А чого це вона на мене зуби шкірить? Так, я не зрозуміла, мене тут знову твої невиховані звіриська ображають! Аміно, скажи їм хай поводяться пристойно! Варто знати, хто в домі господар!