Частина 48

Попри стрімке падіння, приземлення Ляни вийшло несподівано м’яким. Обережно відкривши очі, дівчина з подивом виявила себе у когось на руках (хм, непогані такі руки і притискають її правильно, як крихку дорогоцінність), поряд стояв забрьоханий Льос (з виглядом, наче він зараз пошматує на ганчір’я всіх, а декого двічі) і стурбований Ваня маленький. Навколо у пасмах туману темнів ліс, а над головами, за, наче розмазаними по блакитному небу хмарами, палахкотіло чудне північне сяяння.

—Вийшло! Ти повернулася! Слава богу! — видихнув Ляні у вухо знайомий голос.— Як же ти мене перелякала, дівчинко. Особливо коли в оточенні тієї шаленої енергії почала злітати. Ти там, ніж у мене… Я думав, все…

—Ас? —  здивовано повернула голову Ляна. Зустрілася з ним поглядом і все інше посунулася на край свідомості. Ці наповнені турботою очі, ця легка неголеність, спокусливий вигин губ, цей запах…

—Стережись! — Ваня маленький рвучко пригнув їх голови, рятуючи від якогось тріскучого закляття, що пролетіло буквально за кілька сантиметрів.

—Ас, закінчуй вдавати балакучо-рятівний диван! Навіть я вже оговтався, не кажучи вже про темних, які на нас дуже злі! — рявкнув Льос, розвертаючись та кидаючи кілька заклять у ліс позаду. Хлопець нервово крутив головою, схоже, не визначившись, що потребує більше уваги — противник за спиною, чи дівчина на чужих руках. Ляна невдоволено закотила очі (знову цей самовпевнений набридайко!), потім помітила його суперечливий вираз обличчя (хм, Льос і… ніяковість?), опустила погляд на себе та усвідомила, що з одягу на ній лише ювелірні прикраси та кинджал, який невимушено висить на поясі.  Пояс для ножа з’явився, а її імпровізоване сарі зникло!

—Упс, — спробувала дівчина прикритися руками, бо таке вбрання було не для широкої публіки. От якби тут був тільки Ас…  

Ваня відбив якесь закляття і кинувся було вперед.

—Стій, самогубець! — Льос вчепився Вані у плече та поспіхом організував магічний щит. — Куди тебе несе? Від того, що підійдеш ближче, нічого не зміниться. Вона зробила свій вибір!

—Ти не розумієш!

—Це ти, певно, не розумієш, що зараз усіх нас вкладуть і зовсім не на відпочинок! Хіба що остаточний! Не дурій! Час вибиратися! Нам необхідно оцінити розклад сил, сформувати стратегію. Чи хоча б тактику! Ти бачив той спалах? Трапилося щось грандіозне, а ми не знаємо що, бо втратили занадто багато часу, доки намагалися втримати і повернути Ляну!

—Ваня, Льос правий, — Ас поспіхом поставив дівчину на землю, накинув на неї якусь висмикнуту з рюкзака тканину та підскочив до хлопців. Перехопивши керування магічним щитом та укріпивши його, чоловік поклав руку на плече Вані. — Необхідно звідси вибиратися. Вони оговталися, проте ще занадто злі для спілкування, їх багато, а загальна диспозиція дійсно незрозуміла.

—Звідки вибиратися? Це темні тут розбалувалися? — вбивчо-спокійно поцікавилася Ляна і її голос змусив завмерти всіх, навіть трохи сповільнив закляття, що летіли з боку лісу.

Ляна граційно потягнулася, відчуваючи, як струменить тілом шалена сила, як перетікає з кинджала до рук та назад. Чиста енергія. Енергія світла. Її енергія!

— Схоже тут когось варто заспокоїти…— насолоджуючись відчуттям сили та свободи Ляна невимушено провела рукою по ганчірці, якою її прикрили (незалік Асу за непідготовленість), перетворивши те непорозуміння у стильну напівпрозору сукню на бретельках з відкритою спиною. Відновила один з улюблених варіантів макіяжу, пристойну зачіску, манікюр, зручні босоніжки. Льос Ваня та Ас розгублено озирнулися й синхронно видихнули. Ляна їм спокусливо посміхнулася. Вираз облич чоловіків гарно демонстрував, що вона нарешті повернула собі пристойний вигляд. І це було дійсно так. Її світле волосся струменіло й блищало, осипаючись на землю золотими іскрами, тонесенька тканина сукні мерехтіла ранковим туманом, а мереживна білизна, яку було прекрасно видно крізь сукню, інтригувала так, що чоловіки, не змовляючись, синхронно-поспішно повернулися до позицій противника. А ще, несподівано для самої Ляни, під її ногами з’явився й ширився, наче кола на воді, золотий пісок. За лічені секунди дівчина вже стояна, на  імпровізованій золотій сцені метра півтора у діаметрі.

Іронічно оглянувши «уважні потилиці» своїх рятівників (довго ж вони до неї добиралися!), дівчина перевела погляд далі. Там, попереду були темні, які мали нахабство її полонити. Їх магія дратувала, холодила долоні, розбурхувала лють та бажання діяти. Випалити, знищити, продемонструвати, хто в домі господар!

—Ляно…— з розпачем прошепотів Ас озираючись, але дівчина не звернула на нього уваги, бо була зосереджена на темних.

—Дітки, виходьте доки цілі, бо я за себе не ручаюся. На тиграх, знаєте, дуже погано позначається сидіння в клітці. — промовила Ляна не підвищуючи голосу, але точно знаючи, що її почують.

—Випадки, коли світлі за себе ручалися, теж досить красномовні, — пролунало саркастичне звідкись з-під обгорілих кущів.

— Ви вже програли. Питання лише в тому, з якими то буде втратами, — додав хтось з-за дерев і назустріч дівчині полетіло якесь темне закляття у вигляді чи то сітки, чи то павутиння. Ляна його граючи відбила, як і кілька наступних.

—А яка самовпевненість… Гаразд, самі винні, — знизала плечима Ляна. Реакція темних її відверто порадувала, бо їй зовсім не хотілося проявляти милосердя. Вона недбало сформувала та пожбурила на голос ворогів світлові кульки. Метання гранат не було сильною стороною Ляни, але навіть не досягнувши цілі ті кульки гримнули так, що вклалися не лише залишки кущів, а й обпалені вікові дерева.