Частина 47

Ас з хлопцями летіли крізь фіолетово-смарагдову магію темних, котра буяла й сліпила, проте досить успішно стікала по накладеному Ванею великим закляттю. Чоловік встиг тільки подумки порадіти, що зміг полишити поза грою хлопчину (шкода було б загубити такий талант), як трійця відчула поштовх приземлення. Ваня менший миттєво смикнув всіх до найближчих кущів, тож темні маги не помітили «зайців».

—А де Ваня великий? — спантеличено озирнувся Ваня. —Він же за Льосом біг.

—Схоже, не встиг,— знизав плечима Ас.

—Як же він там сам? — розгублено кліпнув Ваня.

—Думаю, точно кращі ніж ми, — зауважив Ас, роздивляючись куди попрямували темні маги,

—Про себе кажи, — фиркнув Льос.

Ас промовчав, натомість встав обтрусився і махнувши хлопцям, щоб йшли за ним, рушив у протилежному від темних напрямку.

—Агов, недопотопельник, куди це тебе понесло? Я розумію, портал вивів нас не до закляття, адже то порушило б його структуру, але Ляна у тій стороні! — пошепки обурився Льос, вказуючи напрямок, в якому зникли маги.

—Я знаю куди вони прямують, і знаю інший, зручніший для нас шлях, — пояснив Ас.

—Звідки це? — підозріло покосився на чоловіка Ваня.

—Жив тут трохи. Ми у Чорноліссі.

—Справді? Дивне місце для світлого мага, — зауважив Льос.

—Я не був тоді магом.

—А ти нас часом не у пастку ведеш? — продовжував сумніватися Льос.

—Звичайно, саме ж цією метою всі ці танці з бубнами й затівалися. З дитинства мав заповітну мрію — отримати двійко йоршистих світлих магів в якості рабів, — хмикнув Ас та не озираючись, аби перевірити, чи йдуть за ним хлопці, заглибився у хащі.

—Та хто ж тебе знає, — пробурмотів Льос, але під іронічне хмикання Вані скривився та пішов слідом.

Нічний ліс був на диво тихим, хіба що іноді чутно було поодиноких птахів, проте Ас кілька разів зупинявся, уважно дослухався і притримував хлопців. Один раз просто за два кроки від них, пройшов величезний хижак, контури якого майстерно маскували смужки світла на хутрі, що спалахували від місячного світла.

—Це взагалі хто? — ошаліло прошепотів Ваня, провівши поглядом звіра, котрий принюхався, скривився та попрямував своєю дорогою не прийнявши людей за прийнятну здобич.

—Чорний барс. Прекрасний нічний мисливець, — пояснив самими губами Ас.

—Сподіваюся його перелік здобичі не включає світлих магів… — пробурмотів Льос, пригадуючи, що колись читав про цих істот. Зображення у тому рукописі не було, але повідомлялося, що проти кігтів цієї «кішки» не вистоїть жодна сталь, а магія світлих стікає з них, як вода з качки.

—Зазвичай ні, але будеш так бубоніти, може й передумати.

—Вже закрив рукавичку.

 Але вистачило Льоса не надовго, вже за кілька хвилин, ляснувши себе по обличчю, він знову невдоволено бубонів.

—Знав би, що потраплю на такі довготривалі пригоди, підібрав би більше охоронних амулетів!

—Не волоцюжся, Льос, хто, хто, а ти завжди екіпірований на всі випадки життя, — хмикнув Ваня.

—Не на всі! Від місцевих кровопивць зілля не прихопив, — огризнувся Льос, придушивши чергову комаху, що всілася йому просто на лоба. — Вони ж, судячи з усього вважають, що я тут з’явився аби влаштувати їм позаплановий бенкет!

—У кожного своє призначення, — пролунав іронічний коментар Аса.

—Я тобі зараз твоє розповім, розумник, — сердито прошипів Льос.

—Пізніше. Ми на місці, — відповів Ас, ігноруючи хлопчину, що аж надувся від обурення.

Загін вийшов на невеликий пагорб. Обережно наблизившись до краю Ас ліг на густу траву і махнув хлопцям. Ті підкралися та побачили, що перед ними, як на долоні, знаходиться велика галявина з величезним, випаленим на ній крученим символом. У ключових точках перетину неймовірного за силою закляття стояли темні маги, новоприбулі розосередилися по периметру, але більша їх частина стояла по дальньому краю. А в основі закляття, що розташовувалася під чорною скелею, стояла Ельміра. Ніжно-блакитна сукня та якийсь романтично-втомлений вигляд робили її більше схожою на жертву, прекрасну викрадену принцесу, аніж на верховну жрицю темних, котра все це очолює. В руках Ельміра тримала невелику кулю, що світилася крізь тканину, якою була обгорнута.

—Ох нічого ж собі…— ахнув Льос, — Це ж…

—Прикликання Пітьми, — озвучив його здогад Ас.

—Бремор був не правий, не з Сивих гір вони насилали її на Аммоліт, — прошепотів Ваня.

—Ще б дізнатися де сам Бремор та ті, хто з ним пішов…— задумливо мовив Ас.

— Хотілося б вірити, що не тут, — пробурмотів Льос.

—Чому? — спитав Ваня.

—А ти подивися на дальній край закляття.

Ас теж придивився й здригнувся — там лежало щось, що спочатку він прийняв за хмиз. Насправді ж це була купка опалених кісток.

—Ем…

—Ти правий, якби вони були тут, то виключно у такому вигляді, — погодився Ас.