Частина 45

—Я Душа цього світу, — чарівно посміхнулася Пітьма, піднімаючи запропоновану чашку кави.

—У цього світу настільки хижа душа? — ледве не вдавилася своєю кавою Аміна.

—Я сторіччями була заточена, доки нашу магію безповоротно черпали світлі маги. Тож не дивно, що я дуже голодна і трішки хижа.

—Угу, трі-ішечки… І той голод ви вдовольняєте, випиваючи магію світлих? Разом з життям?

—Вона не їх, а моя, — знизала плечима Пітьма. — Варто було питати, яка ціна отриманих сил.

—Хіба вони брали їх у Вас? Магія світлих це ж… світло.

—Недолуга казочка рабів Кам’яного розуму, в яку вони вже й самі повірили, — зневажливо хмикнула Пітьма. — Обман — то лезо без руків’я. Коли довго брешеш, зрештою починаєш вірити у сказане. Але в що б там не вірили світлі маги, вся магія — це енергія Альмандину. Різні лише способи її отримання. Те, що хтось качає її через Кам’яний розум, не означає, що він бере якусь іншу енергію. Це просто змінений харчовий ланцюжок, не більше. Кам’яний розум не створює енергію, він її також витягує з нашого світу, просто «милосердно» вбиває саме життя, а не окремих його представників.

—Навіщо йому це?

—Що саме?

—Виступати таким перехідником. Який сенс?

—Він ретельно збирає нашу енергію для своїх, невідомих мені цілей.

—Ви ж тільки що сказали, що Кам’яний розум її роздає.

—Витягує з Альмандина і роздає він чисту енергію, яка його мало цікавить. А збирає, безповоротно вилучаючи з колообігу світу, енергію приправлену емоціями тих, хто її проганяє через себе. Саме тому він прийшов не сам, а привів з собою підконтрольних чужинців, для яких є джерелом сил. А тут енергії було дуже багато, тож ті чужинці вирішили, що отримали силу богів та персональний рай, який треба лише облаштувати, адаптувавши під себе аборигенів. «Хаос треба приборкати» так вони казали. О, говорити вони вміли чудово, тому легко втерлися у довіру до моїх дітей. Проте необмежені ресурси, небажання сприйняти, зрозуміти, чи хоча б поважати чужу культуру, впевненість у тому, що вони найрозумніші, всевладні, майже безсмертні і, відповідно, безкарні, зробила тих чужинців страшною бідою для Альмандину. Вони без жодних сумнівів випалювали своїм світлом життя, а подавали то, як перемогу порядку над хаосом, милосердя над жорстокістю, цивілізації над дикунством. І та цивілізація скувала наш світ, обплутала, знерухомила, перетворивши з живої ріки на гниле болото, де на кістках колишнього різноманіття облаштовують недолугі квітники. Альмандин помирає, а маги чубляться за останні краплі його крові.

—Оу…Несподівано. І що ж треба зробити, щоб Альмандин не помер?

—Визволити мене, випустити енергію, яку зібрав Кам’яний розум, обірвати енергетичний бар’єр, що заважає природній циркуляції магії, відпустити життя у вільне плавання. Світу потрібен хаос, рух, потрібна я.

—Але ж, кажуть, вас ув’язнили ваші ж темні маги. Тобто вони теж сумнівалися у необхідності …вільного хаосу? — згадала Аміна розповідь Бремора.

—Кам’яний розум вміє прибирати конкурентів. Дійсно, через своїх посіпак він переконав декого з моїх дітей, що я заважаю гармонічному розвитку світу та миру і ті, об’єднавши зусилля зі світлими, замкнули мене у в’язницю. Знищити мене можна лише разом з Альмандином, тож Кам’яному розуму довелося обмежитися ув’язненням. Але й ув’язнена я намагалася захистити своїх дітей.

Перед поглядом Аміни раптом постала чорна скеля,  що мала таку дивну назву «Рука темряви».

—Та скеля біля моря…

—Так, це моя плоть. Це все, що я змогла втримати… — сумно кивнула Пітьма, — Колись там були зелені пагорби, що переходили у невисокі гори, але, на жаль, світлі у них знайшли кристали, які вони використовують для запечатування енергії. Тож ті гори перекопали, ретельно просіяли та вилучили все «цікаве», побіжно перетворивши колись квітучий край на безкрайню пустелю. І та пустеля поглинула б значно більше земель, якби на заваді їй не став шматок моєї плоті, з якого світлі просто не змогли нічого корисного для себе вичавити. Рука пітьми, пазурі хаосу — так вони це назвали.

—Та скеля мало схожа на шматок хаосу.

—Все визначає точка зору. Для світлих хаос, це все, що вони не пристосували для своїх потреб.  Темні маги теж погано пристосовувалися, занадто незалежні, не сприймають магію Кам’яного розуму, чинять опір до останнього, тому їх винищують. Планомірно й вигадливо.

—Знаєте, щось у цій вашій концепції, світлі маги мають занадто багато демонічного, — недовірливо пробурмотіла Аміна.

—Демон, то наділений магічною силою посередник між волею світу і людьми. Такими є всі маги. Ти одна з них, але, судячи з інтонації, не симпатизуєш демонам. Чому? — зацікавлено схилила голову Пітьма.

—Гм, ось мене й до демонів записали, — пробурмотіла Аміна, але відповіла на питання. — У моєму світі демони — то представники сил зла.

—А що є злом? Для кого? Все визначає лише твоя позиція і точка зору, — спокійно мовила Пітьма.

—Ох вже та точка зору…Так, мені потрібен час на обдумування вашої версії. А оскільки думати я полюбляю не під бойові дії, давайте поки що… пограємо в шахи? — струснула головою Аміна. Їй дійсно потрібен був час, щоб розібратися. Це Ляна вміє миттєво робити висновки, а потім невимушено змінювати позицію чи сторону, в залежності від ситуації, а Аміна була «гальмом», яке доки не розкладе все по полицях, не здатне сформувати чітку думку про співбесідника та своє ставлення. Це вже потім, коли сформувала, Аміну важко посунути з визначеної позиції, але поки що з тим формуванням були серйозні проблеми. Великий мав рацію, загальну картину дійсно треба роздивлятися ретельніше, — Ви ж не маєте інших планів, нікуди не поспішаєте? — поспіхом уточнила дівчина у Пітьми.