Частина 44

Аса і його супутників викинуло з порталу у густому лісі на схилі гори. Стояла непроглядна ніч, на небі світили лише зорі та тонесенький місяць, який зовсім не допомагав визначити місце, куди їх доставив кинджал. Доки Льос пошепки сварився на нескоординованість дій Аса та артефакта  (Де Ляна? Ти, ожилий потопельник, от покажи мені пальцем де вона? Може сховалася під тим кущиком? Чи то кинджал дурний, чи то ніжки обрав невдалі!) Вані акуратно роззиралися. Ну, як акуратно, Ваня великий примудрився пару дерев зламати, щоб «роззирнутися». Ас невдоволено скривився на той тріск, щиро сподіваючись, що місцева фауна сприйме їх «тиху ходу» виключно, як прогулянку розлюченого ведмедя, з дороги якого варто зійти. Але питання «де Ляна?» полишалося дійсно без відповіді. Чоловік теж не розумів логіку переміщень кинджала, але повідомляти це хлопцям не поспішав, припускаючи, що або Ляна дійсно тут десь земелькою присипана (не дай Боже!), або ближче до неї просто неможливо було організувати портал, або кинджал мав ще якісь, відомі лише йому мотиви. І останнє йому найбільше не подобалося.

Доки хлопці невдоволено лаялися та роззиралися (ще мінус одне деревце), чоловік поклав кинджал на один з великих каменів, що хаотично були розкидані лісом. Крутнув артефакт і почекав, доки останній зупиниться, вказуючи лезом напрямок.

—Ти серйозно? Це більше схоже на дурнуваті розваги людей без магії, — вирячився Льос, помітивши дії чоловіка.

У відповідь на це обурення кінчик леза засвітився.

—Є ще питання? — вигнув брову Ас, повертаючись до хлопця. Може логіку побудови порталів чоловік не розумів, але як отримати від магічного артефакту відповідь на елементарне питання, знав точно. «Дурнуваті розваги людей» зазвичай мали давнє та логічно аргументоване коріння.

—Гаразд, переконали. І коли тільки встигли так поріднитися?... — невдоволено пробурмотів хлопець, відправляючись за Асом у заданому напрямку.

Йшли мовчки, бо напругу, що витала у повітрі, можна було різати ножем, та й щоб розмовляти під тріск гілок, що супроводжував Ваню великого, треба було кричати. А кричати на весь ворожий ліс про свій візит ніхто не планував, краще вже прикидатися самовпевненою звіриною. Втім, поступово напруга змінилася втомою, бо йти довелося довго, а ліс був негостинним, а часом і майже непрохідним. Щоб хоч якось компенсувати невдоволення, Льос монотонним шепотом озвучував всі свої претензії до Аса, періодично відволікаючись на Ваню великого, який, попри всі старання та лайку друзів, полишав за собою пристойну просіку.

На світанку загін сягнув підніжжя гори, на вершині якої розташовувалася обплетена зеленню висока фортеця з акуратним поселенням по периметру.

—Гм, ніколи не чув про наявність у темних власної фортеці, — округлив очі Ваня менший.

—Читати більше потрібно, а не лише м’язами займатися, — хмикнув Льос. — Мали вони фортеці і не одну. Кажуть там такі катівні були, що від одного погляду на них багато хто свідомість втрачав. А це, наскільки я знаю, остання. Бачиш, як старанно замаскована?

—Але чому вона у горах, а не у Чорноліссі, де вони найбільше черпають енергії?

— Бо гори — то плоть землі, що зберігає пам'ять тисячоліть, а максимальна близькість до неба, забезпечує гарну взаємодію зі стихіями. А якщо ця фортеця має глибокі печери, а я впевнений вона їх має, то це забезпечує можливість максимально наблизитися до сили, що випромінює серце цього світу. — пояснив Ас

—А хіба сила цього світу не світла? Йде не від сонця?  — щиро здивувався Ваня.

—Сила, вона нейтральна і розподілена рівномірно. Те, що світлі маги черпають потрібне їм через Кам’яний розум зі світла, не означає, що то єдиний варіант.

—Ага, ми знаємо про альтернативу — витягувати енергію з живих істот, — хмикнув Льос. — Тому ми й воюємо з темними, щоб вони таке не практикували.

—Не лише. Але протистояння світлих і темних таке старе, що втручатися у нього, чи намагатися відкопати першопричини, те ж саме, що намагатися встромити пальця у зчеплення залізничних вагонів…

—Чого? Ти взагалі про що?  — вирячилися на нього вже й Вані

—Це він натякає, що та війна не його і втручатися у неї він не хоче, — зневажливо скривився Льос.

—Ні, я про те, що ця війна дурна, бо розхитує човен, в якому вже стільки дірок, що скоро всі отримають шанс стрімко піти на дно. Втім, всі війни то велика дурість.

—Тепер ще скажи, що й Ляну не варто рятувати! — невдоволено зміряв поглядом Льос Аса.

—Не скажу. Ляна не винна у цій війні, і точно не заслужила у ній загинути. Але не думаю, що їй варто очолювати війська світлих та кидатись у бій, як ви очікуєте. Це ж тендітна дівчина, а не смертоносний клинок.

—То ти не бачив цю тендітну дівчинку в гніві, — хмикнув Льос.

—То інше. Я б таки думав в першу чергу про переговори. Але  аlea iacta est, тобто — жереб кинуто. І той жереб кинув не я…— відповів Ас, прямуючи до великого поваленого дерева, яке можна було використати для переправи через невеличку річку, що перегородила їм шлях.

—Слухай, які там твої здібності всі поважали? Боягузництво і вміння носити костюми? — зневажливо спитав Ваня маленький. — Бо з таким підходом, з тебе в принципі не могло вийти гарного воїна. Ти ж ще трішки і поскачеш з вітальними піснями до темних!