Частина 41

Аміна не знала скільки лежала горілиць бездумно рахуючи зірки, доки купол неба над нею закрив чийсь силует.

—Ти жива? — знайомий голос був таким нещасно-переляканим, що дівчина мимоволі посміхнулася ще до того, як впізнала Ніка.

—Ні, я труп. Тепер гулятиму містом виключно у вигляді неупокоєного зомбі, — несподівано для себе розсміялася Аміна. Якоюсь частиною свідомості вона відсторонено констатувала, що увімкнувся гумор, а отже, все не так погано. Тобто насправді все гірше нікуди, але принаймні весело, а вона — знову вона, а не багатоока невіддільна частина міста. Вже непогано. Ні, місто вона все ще відчувала, але значно менше, аніж перед нападом Темряви. Принаймні не плутала власну кінцівку зі шпилем якоїсь будівлі.

—Жива! Слава Світлу! — хлопець бухнувся на коліна, хапаючи її за руки, намагаючись обійняти, підняти.

—Стоп, стоп! Це ще не привід мене душити! — обурилася дівчина, всівшись та намагаючись позбутися радісних обіймів, бо миттєво згадала, що Ніку дай привід, то він її з тих обіймів і не випустить. А здаватися у полон вона точно не планувала. Якщо вже не здалася якійсь загадковій Темряві, що самовпевнено назвалась сестрою, то й хлопчина, до якого Аміна не мала нічого, окрім дружніх почуттів, якось переб’ється.

—Ваня сказав, що ти вже, мабуть, й людиною перестала бути. Але я не повірив. Ти не могла… Я не вірив…

—Я лише висунув версію…— пролунав десь праворуч зніяковілий голос Вані.

—Ну, вміння говорити, то ще не гарантія, що я людина, — хмикнула Аміна, відчувши сум’яття, що йшло від Вані.

—Нік ще живий, а це непогана ознака твоєї людяності, — зауважив Ваня.

—Варіант. Дякую, що хоч з мечем на мене не кинувся для перевірки, — посміхнулася дівчина, згадавши, як вона в прямому сенсі харчувалася магією невідомої звірини, що нападала на Аммоліт. На місці Вані вона б, мабуть, не була б такою привітною. Цілком ймовірно, що спочатку б прибила таку «милоту», а потім розбиралася.

—Та це було апофеозом невдячності. Й дурості, — насупився хлопець, — І взагалі, то Нік у нас герой, ризикнув здоров’ям підійти. Бачила б ти себе зі сторони…

—Та не так все й погано, — засопів Нік. — Всього лишень залишкові магічні ефекти. Деякі панянки на карнавали прикрашаються страхітливіше.

—Ну не знаю, на які ти ходив карнавали, але, як на мене, на вигляд це феєричніше за більшість відомих мені заклять на піку викиду енергії, — не змовчав Ваня, але Аміна відчула, що то вже більше «для галочки», бо нервове напруження хлопця поступово відпускає.

—Давай дзеркало — подивлюся, — сказала вона, усвідомивши, що очима острова бачила все, окрім себе.

—Та зараз вже все цілком нормально. Ну, майже.

—Та то тобі просто ліньки метнутися за дзеркалом, — розсміялася Аміна, категорично вибираючись з небажаних обіймів та роззираючись. — Ніку, дорогий, не обов’язково вдавати з себе гамівну сорочку, я не планую просто зараз стартонути з місця, — звернулася вона до хлопця, котрий дуже неохоче прибирав руки з її плечей.

—Та я просто намагався тебе підтримати…— засопів розчаровано Нік, всідаючись поряд та стурбовано заглядаючи в очі.

Аміна поспіхом відвела погляд, бо його закохані оченята змушували її почуватися ніяково. Але  ситуація за Ніком була не краща. Навколо, на відстані кількох метрів стояв… натовп. І коли тільки збіглися? Й навіщо? Свідомість Аміни тільки встигла пораділа звичним розмірам «хатинки» та старанно шукала вихід, як на тій «хатинці» втримати дах, як тут цей натовп … Він тому завданню зовсім не допомагав. Люди стовбичили, витріщалися, перешіптувалися, чогось очікували. Чого? Пояснень? Так Аміна б сама від них не відмовилася! Ні, людей частково можна зрозуміти, мабуть, не кожен день таке шоу бачать, але ж це не привід збиратися, наче чекають продовження вистави! Підглядали б тихенько з будинків, чи де вони там всі ховалися, коли завітала Темрява? Аміна обвела поглядом мешканців острова. Розгублені, здивовані, вдячні, налякані обличчя… Заради них і Аммоліта вона відмовилася від прогризаючого душу бажання помчати за Муніром та на пошуки Ляни. Варте воно було того? Мабуть так, бо інакше б усі вони розчинилися у тій Пітьмі, адже та пані точно не страждає надмірним милосердям. Мабуть, Мунір би схвалив дії Аміни. Зрештою Мунір відправився допомагати Бремору, а Бремор просив зберегти місто і його мешканців. Тож Аміна постарається їх не підвести. Всіх їх…

—Ти взагалі як? — Ваня підійшов ближче і тепер уважно роздивлявся Аміну. В його карих очах віддзеркалювалося ледь помітне синє сяяння, що огортало постать дівчини. Не дуже зручне дзеркало, проте кращого зараз, мабуть, і не треба, щоб самій не злякатися. Уявивши, як оцей натовп відреагує, якщо Аміна з вересками дремене від власного віддзеркалення, дівчина мимоволі посміхнулася.

—Втомилася, —  відповіла вона Вані, намагаючись оцінити свій стан.

Так, це, мабуть, найближче відповідало істині. Голова гуділа, по всьому тілу розливалася шалена слабкість, кінчики пальців поколювало й з них часом зривалися блакитні іскри.

—І…шалено хочу їсти. Слухай у тебе пари бутерів не знайдеться? Чи шматка якогось м’яса? — повернулась Аміна до Ніка.

—М’яса? — відверто розгубився той.

—Або хоч чогось їстівного. Згодна на шматок дубової, засохлої до стану каменю, ковбаси. Виявляється спілкування з Темрявою пробуджує звірячий апетит, — розвела руками Аміна.