Частина 39

Ваня обходив довірених йому воїнів, намагаючись не дивитися на самотню дівчину на площі. Нікітіч сказав Аміну поки що не чіпати. Ніхто й не чіпав, але погляди мимоволі зверталися до центру синіх ниточок невідомого закляття, що розповзалося від мандрівниці. Виглядало то доволі страхітливо, а сама дівчина, котра знаходилася у центрі цього плетіння, здавалася до непристойності нещасною. Наче жертва на вівтарі. Що таке їй доручили? Яке закляття наклали? Чим озброїли? Чи взагалі озброїли? Чи виживе вона після такого? Схоже, що тут усі смертники і, можливо, то єдиний вихід, але… Ні, Ваня, звичайно, не забув, як Аміна зупинила смертний дощ, але  пам’ятав і те, що тоді вона ледве не загинула. А то ж було лише одне з породжень пітьми… Тож чи мало сенс кидати Аміну без підготовки проти значно сильнішого ворога?  Якщо Аміна може мандрувати ігноруючи обмеження і світлих і темних, то може варто було її відправити на пошуки Ляни? Якби спитали думки Вані, він би сказав, що Аммоліту більше потрібна Ляна. Точніше — саме вона й потрібна. Тільки світло допоможе у війні з Темрявою. Невже вони цього не розуміють? Замість нападу на темних, потрібно було зайнятися пошуками Світлоносної красуні! Толку було б більше! Хіба що Ляна зрадниця, як ходять чутки… Ваня мотнув головою, проганяючи ці думки. Ні, Аміна права, не може бути Ляна зрадницею. Вона — чисте світло. Нестримне, живе, нездоланне, милосердне. Навіть коли Ляна сердилася і ганяла когось, перетворившись на смугасту кішку, це приносило сміх, веселощі, задоволення. Не даремно Льос навколо неї так намотував кола. Втім, не лише Льос. Всі вони летіли, як метелики на її світло, а вона запалювала їх своїм феєрверком емоцій, гумором, активізувала прагнення, давала сили, вимагала чинити правильно… Якщо Ляна зрадниця, то кому взагалі можна вірити?

Перетинаючи напівпрозорі сині ниточки закляття, що оплутали все на острові, Ваня раз за разом здригався від холодної сили Аміни. Так, це не Ляна. Зовсім… Дивне відчуття, наче й не пітьма, але й точно не світло. Не дарма він завжди з обережністю ставився до Аміни. Та й не лише він. Ця дівчина викликала суперечливі емоції, як небезпечний хижак на відпочинку. Красивий, легко губиться на фоні природи, спокійний, не проявляє агресії, але зайвий раз такого ніхто не чіпатиме. Та й на жарти ця дівчина реагувала занадто спокійно. Якщо Ляна на кожну сумнівну репліку чи фривольний натяк видавала фонтан емоцій та феєрверк ідей, то Аміна могла хіба що посміхнутися. Але так посміхнутися, що почуваєш себе дурнем, котрий намагається спіймати воду решетом. Та все ж таки! Яка б дивна не була Аміна, вона прийшла на допомогу. А що їй запропонував Бремор? Не довго думаючи вписав у захисне поле? Що від дівчини полишиться в підсумку? Їм мало Сапфір, яка вже нагадує напівпрозорий посібник для навчань і навряд чи виживе? А Мунір? Як Мунір дозволив таке? Аміна так щиро кинулася його рятувати, а він без жодних сумнівів полишив її на поталу. Привів жертву на заклання й змотався. Одне слово — темний. Попри те, що Бремор з Нікітічем з якоїсь причини і довіряють йому, Вані все одно здавалося, що нічого, окрім неприємностей темний не принесе.

Ваня поправив меч та з тугою поглянув на останню багряну смужку світла на заході. Думки поступово уповільнювалися, оскільки свідомість наче занурювалася у крижану воду, застигала від нервового перенапруження. Ваня, як і всі на острові, відверто не знав які має шанси пережити цю ніч. Минулої — сили захисників настільки вичерпалися на світанку, що Льос, який лежить напівтрупом у лікарів, був більше наповнений магією, аніж будь-хто з воїнів. Тих воїнів, що полишилися живими. А полишилося не багато. Контур створений Сапфір стримував Пітьму, проте це стосувалося далеко не всіх її породжень… Рятували ситуацію тільки мечі, кристали, Барс, що крутився дзиґою, та Бремор з Нікітічем, які вміли витягати сили з вмурованих у міські будівлі кристалів і вітражів. Але зараз полишився лише Нікітіч. Наскільки його вистачить? Грізний старець знову стоїть в авангарді, наче й не він зранку був ледь живим. Зараз, дивлячись на його впевнену худорляву фігуру на вежі, кожен вірив, що принаймні, зможе дуже дорого продати своє життя. Але хотілося б його таки полишити собі…

Знайомий порив холодного вітру вмить вимів всі відсторонені думки з голови Вані й змусив зціпити зуби, аби не закричати від жаху, що просочувався під шкіру разом з першою хвилею закляття Темних. А за хвилею в’язкого жаху йшла Пітьма. Холодна, неспішна, вона, як чорнило заполоняла весь простір довкола Аммоліта, чітко окреслюючи залишки контуру створеного Сапфір. Якщо у нічному місті без жодних ліхтарів (більшість яких було знищено першої ночі) силуети світлих будинків були ще помітні, то за контуром буяла непроглядна темрява. Наче там взагалі нічого немає і ніколи не було. Сьогодні контур  навколо міста ледь проявлявся, отже — справа петля.

Ваня до побілілих пальців вчепився у меч, в руків’ї котрого зблискував заряджений магією кристал. Те саме зробили й інші. У вишині пролунав шурхіт крил, а за мить непроглядну темряву розірвало люте ревіння і з темряви полетіли ікласті, шпичасті крилаті тварюки. Вмить простір навколо наповнився криками, дзвоном сталі, стогонами поранених, азартним криком живих. Ваня відрубав кігтисту лапу одного монстра, що падав з неба зі швидкістю запущеного каменя, розрубав ікласту морду другому, що мало не вчепився у горло воїну поряд, ледве ухилився від хвоста з шипами третього, що полоснув звідкись згори. Рубанув — ще одна химерна морда звалилася з відрубаною головою… Та де ж темні їх відкопали у такій кількості? Студенти Академії навіть на малюнках не всіх бачили!

Меч працював зі швидкістю скаженого вітряка, а на зблиск кристала в руків’ї, мчали все нові і нові монстри. Ваня, та й інші воїни вже давно помітили, що магічні кристали, то наче приманка для  нападників, але відмовитися від них не виходило. Голий метал лише рубав монстрів, а от світла магія кристала допомагала зробити нанесені поранення вбивчими. Без її допомоги нападники відновлювалися майже миттєво.