Частина 34

Ляна мчала щодуху, намагаючись втекти від обурення, злості, розчарування. Міст, пляж, зелена стіна джунглів перетворилися для неї на один суцільно-розпливчатий фон, і були таким досить довго, доки емоції трохи розпорошилися та змінилися натяком на втому. В якийсь момент удари численного гілля мимоволі змусили тигрицю знизити темп, а потім і перейти на крок. Шалено колотилося серце, дуже хотілося пити, але кінцівки трусилися так, що спроба елементарно собі матеріалізувати чашку води, вдалася далеко не з першого разу. Та й чашки було явно замало, тож Ляна глибоко втягнула повітря та орієнтуючись на звіриний нюх пішла шукати якусь водойму. На щастя скоро вона відчула характерний запах свіжості та невдовзі вийшла до озера, оточеного густим лісом. Зупинившись на мить на краю берега Ляна обтрусилася, повернула собі людську подобу, скинула коротку спідницю, комбідрес, білизну та поспіхом пірнула в омріяну прохолоду. Ось воно щастя!

Сонячні промені розсипалися веселкою на бризках та прикрасах дівчини. Пропливши кілька разів від одного краю озера до іншого, Ляна нарешті відчула, що починає заспокоюватися і вже не ризикує вибухнути, чи щось випадково спалити. Вона попливла повільніше, насолоджуючись кожним рухом, а потім взагалі перевернулася на спину відпочити. Її погляду відкрився оточений зеленню дерев шматок блакитного неба з кількома хмаринками. Тиша. Краса. Так легко уявити, що ти вдома, купаєшся десь у Синевирі чи на Шацьких озерах… Дім, милий дім, коли ж вона до нього повернеться? Варто якнайшвидше шукати вихід з цього магічного божевілля! Ще б помічника у цьому знайти… Бо ж Аміна нахабно адаптувалася у цьому світі магії й на всі пропозиції шукати шлях додому, лише байдуже знизує плечима. Ні, подруга прямо не відмовляється, кілька разів навіть сиділа у бібліотеці чесно перебираючи сувої та кристали, але робила то з таким «ентузіазмом», що ледь не заснула просто на стосику сувоїв! Толку з такої помічниці! Та й залицяльники Ляни, на жаль, у цих пошуках не допомагали. А Льос так взагалі, якщо щось потрібне і знайде, то, мабуть, сховає знайдене якнайдалі, бо мріє явно не про повернення Ляни додому. Самовпевнений хлопчик.

 Ляна перевернулася, допливла до берега та неспішно вийшла з води викручуючи мокре волосся. Звично пробігшись пальцями по ланцюжку на шиї, дівчина раптом виявила, що десь загубила підвіс. Вона розгублено роззирнулася, в безнадійній спробі зрозуміти де саме, те могло статися (марна справа, то хіба що Аміна здатна знайти ключі у піску на пляжі) та несподівано побачила, що неподалік, між зеленими кущами, стоїть і нахабно її роздивляється чоловік!

—Та що ж таке, не ліс, а якийсь прохідний двір! Ніде й голяка поплавати, — невдоволено буркнула Ляна та перетворивши перший ліпший корч на рушник, почала невимушено витиратися. А чого їй соромитися? Фігура красива, вад не має. І це ж не вона підглядає! Нехай цей незнайомець почувається ніяково!

Незнайомець, варто віддати йому належне, ввічливо відвернувся. Але не пішов, а дочекавшись доки Ляна одягнеться, підійшов ближче.

—Вибачте, що порушую ваше усамітнення, але я просто не міг не поцікавитися, хто це плаває в озері Мертвих. Думав хтось з темних захотів зануритися у спогади, освіжитися, аж ні — судячи з ореолу світла навколо вас, до темних ви точно не маєте відношення.

—Е-е… Мене звати Ляна. — представилася дівчина підозріло роздивляючись незнайомця. Високий, широкоплечий, чорна сорочка-поло, кросівки, джинси, (несподівано!), коротке темне аристократично присипане сивиною волосся, акуратні вуса та «іміджева» борідка, широкі брови, а у виразних карих очах світиться практично юнацька цікавість та запал. Несподіваний екземпляр. Бо біса імпозантний. — А що не так з цим озером? Я тепер маю квакнути?

—А я Аc. Не знаю навіщо ви вирішили квакнути, але квакайте, якщо хочете, — його очі відверто сміялися.

—Е-е-е, ні, квакнути, тобто померти. Раз Мертве озеро, вода та тому подібне…

—Ні, померти ви не повинні. Озеро не спричиняє шкода ані темним, ані світлим, ані смугастим. Мертвим його назвали за здібність відображати душі померлих та те, що давно зникло. Темні до такого ставляться спокійно, а світлим, наскільки я знаю, у такій воді… некомфортно.

—Ага, смугаста, то типу я. А себе ви до яких відносите? — посміхнулася Ляна подумки радіючи, що «квакати» не доведеться. Таки суттєво її вивели з себе, якщо вона, геть забувши про обережність, пірнула у першу ліпшу водойму з привидами. Добре хоч привиди трапилися виховані і не влаштували їй вечірку-сюрприз.

—Я? До сіро-буро-пошкарябаних, — лукаво примружився чоловік, — Мандрівник, особливих здібностей не маю, а тими, що маю, волію не користуватися. Але й без них бачу, що ви від когось втекли, у роздраї, хоча, судячи з легендарної зброї світлих, яка вас так невимушено прикрашає, тікати мали скоріше від вас. Ваше світіння сліпуче, проте, як для світлого мага чи офіційної чарівниці, має забагато відтінків. Щоб випромінювати такий спектр, ви повинні мати дуже, дуже непересічні здібності. За час навчання в Академії я такого жодного разу не бачив. Втім, як і не чув про купання світлих у Мертвому озері.

—Ви училися в Академії магії? В Аммоліті? — здивувалася Ляна, бо цей чоловік нагадував кого завгодно, але точно не мага.

—Саме так, — Ас посміхнувся та звернув увагу на її окуляри. — Це зброя? — питально кивнув він.

—Місцеві думають, що так, Взагалі-то це були просто окуляри для слабкого зору, тільки з сонцезахисною лінзою, але тут вони мають додаткові …опції, — знизала плечима дівчина.