Частина 33

—Муніре, за твоєю характеристикою з мене виходить якесь ходяче лихо, просто таки воднева бомба з глючним таймером, — недовірливо фиркнула Аміна.  — Якщо так ще хтось думає, тоді не дивно, що мене прибити намагаються. Тебе ж послухати, то мені прямо іди й вішайся, щоб випадково кінець світу не влаштувати. Але, знаєш, самогубство то не мій коник, та й у твоїй версії я помітила певні нестиковочки.

—Які це?

—По-перше, я не почуваюся настільки сильною, — загнула палець Аміна.

—Те, що ти не відчуваєш сили, не означає, що її немає. Просто для визволення прихованого резерву і демонстрації наявного потенціалу потрібні певні умови.

—Щось на зразок можливості загинути?

—Можливо.

—То, може, мене не намагалися вбити, а просто провокували?

—Цікава думка, — спохмурнів хлопець. — Може й так. А може й не лише тебе. Про це я не подумав, — Мунір якось по іншому подивився на дівчину, що загинала вже другий палець.

—По-друге, у тій же Пустці ти сам казав, що ледь втримав мене серед живих. Ну й де мої міфічно страшні сили, якщо мене легко зміг зупинити, відтарабанити у юрту і швиденько врятувати «ось отакенький камінець»?

—«Майже зупинила» ти тоді себе сама, а висмикнути з багна меч, це не те саме, що його поламати чи створити. В той день я подумав, що ти ледь не загинула лише через незграбність здібної мандрівниці. Дуже здібної. Тоді я ще не знав про інші твої таланти та й Великий тебе не бачив.

—Великий…То це з його легкої руки мене ти мене записав у казна-що?

—Він дуже рідко помиляється. А ти своїми розвагами зі смертним дощем лише підтвердила його версію.

—То чому ж ти тоді вдруге врятував мене?

—Бо… ти врятувала Аммоліт, — трохи знітився Мунір. Його опущений погляд натякав, що там була не лише вдячність за місто, а й певна небайдужість.

—Гаразд, припустімо,— зітхнула Аміна, підозріло поглянувши на той його специфічний вираз обличчя. От і не вір після такого, що чоловіки люблять небезпечних дівчат. — Припустімо, я універсал, Ляна — світло, але тоді десь тут має бути і однозначна…

—Темрява. Звичайно. І вона є. Завжди була, але останні кілька сотень років її тримали ув’язненою, успішно стримуючи численні спроби вирватися. А тепер це може змінитися. Сама ваша з подругою поява поставила під сумнів існування сформованої системи, ви — ознака невідворотних потрясінь для світу. Я не розумію навіщо Кам’яний розум вас привів. Ще Світлу, я розумію, але тебе? Якщо ви розпочнете боротьбу між собою, то можете порушити баланс й випустити Темряву.

—Та з якого переляку нам розпочинати боротьбу? За що? Нехай там ще з якоюсь Темрявою і то, якщо вона звідкілясь вишкребеться й на нас нападе, але між собою? Ти що дійсно вважаєш, що я одного дня прокинуся злою відьмою, яка намагатиметься зруйнувати світ та знищити подругу? Це ж повна дурня!

—Хотілося б вірити.

—А ти я дивлюсь, ще той «оптиміст». Що зі мною має трапитися, щоб я таке утворила? Чим взагалі темні принципово відрізняються від світлих? Здається я недооцінила того чарівного дідугана з джунглів, він точно не сваха і таки непогано розуміє, хто й де може отримати відповіді на свої питання…

—Дідуган з джунглів? — кліпнув на неї Мунір.

—Так, кумедний такий старигань, суміш мавпочки, людини та невідомого звіриська, що живе в хатинці з гігантського листя.

—Ти була у Хуга?

—Якось так його Ельміра називала.

—Ельміра?! Ти спілкувалася з Хугом, Ельмірою? І досі жива? Тінь та Світло, красуне, ти взагалі можеш хоч іноді мене не шокувати? Ні, я звичайно помітив, що ти можеш перевернути все з ніг на голову, але настільки швидко… Де ще встигла побувати? Я дивлюся на місці тебе довго не втримати, навіть якщо у клітку посадити!

—Особливо, якщо посадити в клітку, — хмикнула Аміна. — Але я тобі це зараз не розповідатиму, бо взагалі так ніколи нічого не дізнаюся! Досить відповідати питаннями на питання. Чим конкретно відрізняються темні від світлих? Світоглядом? Принципами? Релігією? Підіймають зомбі та харчуються людьми? Чим таким мають відрізнятися люди, щоб стільки часу не порозумітися?

—Якби ж люди. Маги. Сутністю вони різні, бо це маги з різних світів. Темні жили тут завжди і поповнюють магічний запас з природи: живі істоти, стихія, ягоди, ось їх «раціон».

—Наприклад, ягоди гуарані?

—Так.

—Прикольна штука! Мене Ельміра пригощала.

—І свій запас жриця суттєво поповнила… — скривився хлопець. — Чарівна гостинність темної. Все прекрасно, але є невеликий нюанс, ці ягоди — смертельна отрута для світлих магів, особливо тих, хто пройшов ритуал світлого каменю. А людина, котра має у крові домішки світлих магів, скуштувавши їх, випаде зі строю на пару місяців, перетворившись на мовчазну статую.

—То он чому на ці ягідки не прибіг натовп охочих…— шоковано прошепотіла Аміна. — Але ж якщо … я могла загинути?

—Ти — ні, в цьому твоя особливість, а от твоя подруга — легко. Ельміра полюбляє такі жарти.

—Але ж ми не світлі й не темні! Ми взагалі чужі! Ми просто люди!