Частина 26

Аміна йшла коридором навчального корпусу й констатувала, що після учорашньої події, їх компанія опинилася у центрі загальної уваги. І байдуже, що конкретно Аміна цього разу анічогісінько не робила, аби отримати той «зірковий час». Достатнім виявилося просто постояти поряд! Попри те, що Ляна врятувала Тію,  викладачі знищити смертоносну пляму (зараз на її місці було якесь різнокольорове скляне панно), а Бремор відпустив Льоса, Академія просто кипіла від чуток, домислів та питань, адже нападника досі не знайшли. Ще й Тія нічого конкретного не змогла пояснити про напад, бо, виявляється, просто… не пам’ятала його! Але через той її перший крик, багато хто вважав винним саме Льоса. Ляна зранку вже декому ледь очі не видряпала, за випадково почуті звинувачення (у виконанні тигриці то було дуже переконливо), тож тепер більшість студентів замовкали при наближенні кожного з їх компанії і проводжали переважно мовчазними поглядами. Через цю ситуацію Вані з насупленими фізіономіями почали ходили за Льосом, як тілоохоронці, Евклаз закопалася у бібліотеці, намагаючись знайти закляття виявлення личини, а Аміна з подивом помітила, що більшість студентів не бажають зустрічатися з нею поглядами. Чого б то раптом?

Аміна саме підходила до виходу з корпусу коли дорогу їй несподівано перегородила Тія. Сьогодні вона виглядала значно чистішою, але симпатії викликала чомусь менше. Можливо, через невдоволений вираз обличчя. Мініатюрна світловолоса дівчина у довгій жовто-червоній сукні зупинилася перед Аміною войовниче виставши вперед підборіддя та склавши руки на грудях.

—Добрий день? — питально підняла брову Аміна, вважаючи, що дивом врятована людина має бути, як мінімум, щасливою, що жива, а не демонструвати сто п’ятдесят відтінків невдоволення.

—Ти! Передай своєму дружку, що я цього так не полишу! Красти чужу магію та життя, влаштовуючи свої експерименти, це ви зовсім знахабніли! Те, що ви мандрівниці, зовсім не дає вам права прикривати таке і дозволяти комусь уникати покарань!

—Оу, яка цікава версія, — Амінна задумливо змірила поглядом Тію, намагаючись зрозуміти ця дівчина знущається, чи дійсно вірить у те, що каже. Бо, як не крути, а з Ляни вийшов дуже сумнівний «крадій енергії життя», адже в підсумку подруга повернулася до кімнати ледве переставляючи ноги.

—Не прикидайся невинною рибкою. На всіх знайдеться управа! І на мандрівниць також!

—Навіть так? А нічого, що Ляна тебе у смерті з-під носа висмикнула, ризикуючи собою? За це ти на неї теж шукатимеш управу? Щоб більше такої дурні не робила?

—Сама з дружком загнала, сама й витягла! Не знаю навіщо їм був той концерт. Може, щоб  продемонструвати свою значущість, чи задурити голову викладачам, чи прикрити якісь вибрики Льоса, чи, може, щоб отримати сережки до кинджалу світла!

—То он в чому справа? У сережках? Дрібненька у тебе душонка, якщо на фоні свого майже воскресіння єдине, що тебе зацікавило, так це чужі сережки. Боїшся, що титул першої красуні висмикнуть з під п’ятої точки, чи коле очі недоступний магічний артефакт? — з несподіваною для себе уїдливістю поцікавилася Аміна.

—Не пересмикуй! Не в сережках справа, а у вас! Віднині ми уважно спостерігатимемо за вашою компанією!

—Успіхів, як побачите щось цікаве, маякніть, — знизала плечима Аміна й обійшла дівчину. Претензії та версії Тії відверто дратували абсурдністю.

—Ти! Не смій мене ігнорувати! — сахнулася й заволала майже на межі ультразвуку Тія.

—Не знаю як у тебе, а у мене є цікавіші справи, аніж слухати дурні звинувачення сформовані амнезіїстою заздрістю. До речі у тебе вія відклеїлася, — зневажливо хмикнула Аміна та не озираючись попрямувала далі, доки Тія кинулася поспіхом шукати люстерко.

—Не смій застосовувати до мене свою дику магію! А-а-а — це магія хаосу! — понеслося коридором обурено-розпачливе. Вія першої красуні дійсно у той момент виглядала, наче відклеєна бутафорія, хоча такий ефект і тримався буквально кілька хвилин. Іноді дитячий підручник та кілька вправ заради розваги бувають дуже доречні.

 —Магія хаосу? Серйозно? — голосно розсміялася Аміна. — Вгамуй свою фантазію. Це фокус рівня п’ятирічних дітлахів! Соромно не знати!

—Та що ти собі дозволяєш? І взагалі негайно повернись! Я не договорила! — понісся в спину Аміни обурений крик у супроводі золотистого полум’я. Вичерпавши запас словесних аргументів, Тія взялася за магічні й пожбурила в Аміну вогняну кулю.

Під багатоголосо-здивований «ах» (за цим шоу вже спостерігав пристойний натовп витріщак), куля врізалася у бар’єр, що зблиснув навколо Аміни синню, й осипалася іскрами, не задавши дівчині жодної шкоди. Аміна  від несподіванки збилася з кроку, провела здивованим поглядом Вогника, що вистрибнув  з браслета та невдоволено рухаючи вусами поскакав та на її плече дивитися на нападника, й буквально шкірою відчула, як за її спиною розлилася напружена тиша. Але озиратися і питати, що саме всі думають про побачене, катастрофічно не хотілося (це ж треба якось пояснювати), тож Аміна глибоко вдихнула та старанно вдаючи безтурботність, вийшла з будівлі.  

—Не звертай на Тію уваги. Вміння думати ніколи не було її сильною стороною, — пролунав поряд голос Ніка, який її поспіхом наздогнав. — А захист у тебе цікавий. Ніколи такого не бачив. Дзеркальна сфера?

—Привіт. Угу, щось таке, — кинула Аміна підозрілий погляд на хлопця, не бажаючи пояснювати, що й гадки не має, який саме має захист, але й не плануючи розповідати про Великого. —  Ти теж переконаний, що в нападі винен Льос і ми з Ляною за компанію?