Частина 22

Прямуючи за Льосом, який впевнено заявив «я знаю куди треба йти», компанія студентів швидко дісталася галявини біля одного з дальніх озер парку. Там хлопець діловито запропонував всім зручно влаштовуватися, а сам скрушно зітхнувши дістав з сумки деталі та почав складати арбалет. Дівчата всілися поряд, продовжуючи роздивлялися прикраси Ляни, що яскраво блищали у променях ранкового сонця, та міркуючи щодо їх властивостей. Аміна теж милувалася тією красою, доки не відчула спиною чужий погляд. Дівчина раз, другий пересмикнула плечима, відганяючи незвичне відчуття, а потім таки озирнулася на парк, зупинившись поглядом на густих деревах неподалік, звідки, майже шкірою, відчувала чиюсь увагу.

—Дивись, в озері! —  смикнула  її Ляна, змушуючи поглянути в інший бік.

Видовище, яке привернуло увагу подруги, дійсно було цікавішим за «уважні кущі». Перетинаючи дзеркальну водойму в бік студентів неспішно плив, полишаючи за спиною смугу хвиль, великий білосніжний барс. Густе світле хутро на спині тварини вкривали великі чорні плями, котрі збігалися до прикрашеної довгими білими вусами морди акуратним візерунком крапочок, що виразно підкреслював великі сірі очі. Діставшись берега звір граційно вийшов, потягнувся, по-котячому обтрусився та… невдоволено пробурчав.

—Льосе, скільки тобі казати, стріли носять у сагайдаку, а не насипом у сумці. Ти ж майбутній носій гордого звання випускник Академії Аммоліту, а досі не засвоїв такі елементарні речі, — мовив звір й не звертаючи уваги на якесь виправдовувальне бубніння хлопця, повернувся до дівчат та додав значно добрішим тоном. — Добрий ранок. Перепрошую, що в такому вигляді, ви прийшли раніше ніж я очікував, тому я не встиг прийняти душ і вирішив надолужити це купанням в озері.

Звір обтрусився ще раз, невимушено перетворився на викладача бойових мистецтв і тепер лише тоненькі цівочки води, котрі стікали по його скронях, нагадували, що він щойно вийшов з озера. Бриджі та світла сорочка Барса були зовсім сухими.

—А-а-а… я й не знала, що ви перевертень, як моя Ляна, — нарешті оговталася від подиву Аміна.

—Тобто — твоя? — миттєво обурився Льос. — Наша!

—Ні, ну подивіться на них, знайшлися тут власники. Спочатку документ надайте про право власності, а потім розказуйте хто тут чий, — хмикнула Ляна.

—Та не питання! Зараз організу…— почав Льос, але побачивши критично-іронічний погляд Ляни миттєво розгубив усю браваду. — А я що? Я пожартував… Вона перша почала…

—Аміні, припустімо, я подібну вільність прощаю, а ти там що магічити зібрався?

—Мабуть, свідоцтво про шлюб, — хмикнула Аміна.

—Я б на його місці так не поспішала. Без згоди такої «нареченої», то швидко може виявитися заповітом, — розсміялася вже Евклаз.

—Стоп балаган! У нас за планом заняття, а не вуличний атракціон жартів, а я не Великий, аби змушувати час уповільнюватися. Тому варто почати. Якщо ви, звичайно, не плануєте ділити Ляну, доки у неї урветься терпець і кожен отримає по кігтистому запотиличнику, —  втрутився Барс.

—Ми готові, — підскочила Евклаз.

—До потиличника, чи до заняття? — поцікавився Льос.

—Потиличники, то твої перспективи. Я не намагаюся заявляти права на володарку періодично пухнастих лапок, що отримали кинджал Світла, — не полишилася в боргу Евклаз.

—Аміна? — між тим спробував привернути увагу дівчини Барс.

—А? Так, секунду…— Аміна знову дивилася на «уважні» кущі. Чужий погляд не те щоб дратував, але відволікав, тож вона вирішила швиденько з ним розібратися. Не довго думаючи, дівчина склала човником  й дмухнула в бік  підозрілих кущів, відправивши «на розвідку» закляття «кусючого пуха» (один з улюблених жартів студентів). — Здається, у нас тут якісь несанкціоновані шпигуни. Хочу з ними познайомитися, —  пояснила вона свої дії.

Доки Ляна зібралася спитати, кого це подруга вирішила «ощасливити», кущі вже оточив білий пух, котрий нагадував насіння кульбабок, але нападав на вказану жертву із завзяттям бджолиного рою, а за мить із зелені вистрибнули з відчайдушним чханням… два Вані.

—То таки не випадково вони під ногами крутилися, — невдоволено скривився Льос.

—О, я дивлюся у мене сьогодні просто компанія найперспективніших студентів, — хитро примружився Барс. — Влаштуємо для розминки спаринг? Хлопці проти представниць мудрої половини людства? Дівчата, можливо, погодяться дати фору.

—Який спаринг? Я проти! Я завжди за прекрасних пані! — запротестував Льос, відкладаючи арбалет. — Та я за них і у вогонь, і в воду, і у пустку райі! — змовницькі підморгнув він Ляні.

Тим часом Вані, спринтерські здолавши відстань до компанії біля озера, поспіхом загальмували перед викладачем, нервово озираючись на «кусючий пух», що вже розчинявся в повітрі. Попри свою простоту та відносну нешкідливість, це закляття було дуже ефективним. Всидіти на місці, коли тобі у всі наявні отвори намагається влетіти такий «пух», міг хіба що камінь, та й то не кожен.

—Льосе, зачекай зі своїми претензіями на благородного лицаря. Що тут відбувається? Хлопці, звідки ви тут? — спитала Вань здивована Ляна.

—Ми вимагаємо припинити змову та створення заборонених заклять, в іншому випадку змушені  будемо повідомити керівництво Академії… — відкашлявшись,  басовито почав Ваня великий. І та заява за інтонацією, гучністю та співочим розтягуванням слів так нагадувала якусь церковну проповідь, що Аміна майже розчарувалася, не почувши в кінці «алілуя».