Частина 21

—Насичена видалася днинка, — мовила Аміна, розтягуючись на ліжку та задумливо заплітаючи косу. Своєї кімнати дівчата дісталися далеко за північ. Попри те, що від фонтану до гуртожитку десять хвилин повільним кроком, компанія максимально ускладнила собі завдання, завернувши дорогою до парку на іншому кінці міста, проїхавшись летягами, перелякавши якихось перехожих світловими ілюзіями, які Льосу та Ляні терміново потрібно було порівняти та, на завершення прогулянки, влаштувавши яскраву веселку просто над парком Аммоліту. Веселка з якимось переважно смарагдовим відтінком, здійснила справжній фурор, після якого вже особисто Бремор розганяв невгамовних студентів обіцянками влаштувати незапланований екзамен.

—Угу, — кивнула Ляна, котра саме заскочила до кімнати з зубною щіткою у роті та шукала щось у заставленій баночками та тюбиками тумбочці. Кількість косметичних засобів у дівчини дуже швидко стала аналогічною тій, яку вона мала у рідному світі, оскільки матеріалізувати знайомий лосьйон чи крем, їй поки що було простіше, аніж підібрати щось потрібне з місцевих компонентів, чи довіритися магії незнайомих косметологів.

—Вибач, що не прийшла сьогодні на лекції, неочікувано підвернулося цікавіше заняття, — мовила Аміна, розуміючи, що варто пояснити своє раптове зникнення.

—І яо-ке? — піднявши брову зупинилася Ляна на півдорозі до ванної кімнати.

—Каталася на колібрі! З Муніром, — зблиснула замріяною усмішкою Аміна, згадавши свій політ. — А в підсумку ще й отримала нову прикрасу, — продемонструвала вона подрузі браслет.

—Обновку я помітила, але при хлопцях вирішила не приставати з питаннями, — кивнула Ляна, діставши зубну щітку з рота. — Зараз, я зуби дочищу і ти мені все розповіси!

—Ні, потім я на черзі до ванни, — показала їй язика подруга.

—Аміна! Я й так ледь не посивіла, думаючи куди ти зникла! Ти смерті моєї хочеш?

—Ага, від невтамованої цікавості, — розсміялася Аміна. — Але ти можеш мене пропустити до ванної кімнати, — старанно закліпала вона оченятами.

—Фіг вам! Щоб ти дам дві години плавала, наче водяна кікімора? Цей номер не пройде. Якось спробую не померти від цікавості, а ти вже, дуже прошу, спробуй кудись не вивітритися, доки я купаюся. Бо у мене враження, що ти останнім часом прикидаєшся тополиним пухом — вилітаєш у вікно від найменшого протягу!

—Спробую, але не гарантую…— розсміялася Аміна. А коли за подругою закрилися двері до ванної кімнати, вже тихше додала. — Мунір навряд чи сьогодні ще раз заскочить у гості…

Перевернувшись на живіт Аміна задумливо перебирала блискучі камінці нового браслету. Провівши пальцем по яскраво-синьому, дівчина з посмішкою спостерігала, як камінчик зблиснув і на її руці знову опинилося вогняне звірисько. Весело поскакавши по руках воно зіскочило на підлогу та почало азартно вивчати кімнату. Попри деякі побоювання Аміни (все ж кімната гуртожитку не фортеця якогось знаменитого мага), меблі від цього вогника не поспішали займатися, тому, якщо перші хвилини дівчина ще стежила за переміщеннями своєї «домашньої тваринки», то скоро розслабилася й пішла готуватися до сну. Вогник із завзяттям допитливого горобця носився кімнатою: ліжко, стіл, стіна, стеля, шафа, двері, а потім з цікавістю ковзнув й у щілину під дверми до ванної кімнати.

—А-а-а, брись монстр! — пролунав вереск Ляни, потім щось гримнуло й за мить подруга вся у піні увірвалася до кімнати розлючено-обуреною фурією. — Там миша! Синя! Нахабна така — ледь до мене у ванну не вскочила!

—Миша? — закліпала на неї Аміна, бо вогник більше нагадував шиншилу чи білку, але характеристика «синя» натякала, наче, на нього.

—Так! Велика! З пухнастим хвостом! Чи не миша…

—А… — Аміна побачила як її, відверто здивоване такою реакцією, вогняне звірятко вискочило за подругою з ванної кімнати.

—Ось вона! Дивись! Геть, гризун нещасний! — верескнула Ляна й не роздумуючи пожбурила у вогника першим, що трапилося під руку. Не пощастило вазі з квітами. Кришталева конструкція просвистіла у повітрі й торкнувшись синьої тваринки просто випарувалася, а от звірисько полихнуло багрянцем та  вже сердито повело довгими вусами.

—Стій, Ляно! Це моє звірисько! Воно хороше! — Аміна стрибнула між своїм новим другом і Ляною, котра вже відверто шарила рукою у пошуках своїх «вбивчих окулярів».

—Твоє? Ти вже й домашнього улюбленця встигла завести? Коли!?? — зупинилася Ляна, впершись обуреним поглядом у подругу.

—Сьогодні. Так вийшло…

—Та хоч би попередила! Ми в одній кімнаті живемо, якщо ти не помітила!

—Я не встигла, — Аміна повернулася до вогника та взяла його на руки. Той знову набув звично-синього кольору та діловито поскакав на плече дівчини. Всівшись, вогняне звірятко скорчило ображену мармизу й… показало Ляні язика.

—Воно мені язика показало! — вирячилася на вогник Ляна. — Здуріти! Я приходжу додому у чужих сорочках, по моїй кімнаті скачуть сині вогняні миші, яких заводить без попередження моя подруга, я живу у місті, що висить у повітрі, мені необхідно розрулити якісь міфічно-ідіотські проблеми Мілі, які мені й нафіг не впали, завтра на світанку у мене тренування з Барсом і до того всього я ще цілий вечір намагалася приховати від усіх наявність холодної зброї, що з’явилася у мене просто посеред парку, коли я ледве не вбила людину! Та що ж за божевільне життя!?…— на одному диханні видала Ляна, потім подивилася на здивовану Аміну й тихо додала. — Піду, мабуть, змию з себе піну, чи що…