Частина 16

Компанія студентів сиділа біля фонтану та під різноманітні пісеньки, які співали хлопці акомпануючи собі химерною гітарою, доїдали морозиво. Взагалі-то, це було не морозиво, а його місцевий аналог з якогось самозаморозного фрукту, вручений Ляні та Аміні, як рідкісний десерт, що можна дістати лише в столиці. Оригінальну, озвучену Льосом назву дівчата не запам’ятали, бо одразу перейменували смаколик звичною назвою. І не лише перейменували, а й змінили! Льос навіть обуритися не встиг, як отримавши варіант пломбіру на паличці, подружки змовницьки перезирнулися, клацнули пальцями (застосовуючи один із найпростіших способів трансформації, опанований на заняттях) і… вкрили пломбір шоколадною глазур'ю (хіба ж то проблема детально уявити шоколад?).

—Вчиться, панове, правильно магічити морозиво, — задоволено хмикнула Ляна, з апетитом відкусивши шматок глазурі.

Насолодившись отриманим ефектом (навіть Льос втратив дар мови на пару хвилин) Ляна зглянулася й провернула цей фокус з порцією Льоса та компанії. Друзі спочатку з підозрою куштували новинку, але швидко визнали покращення прекрасним й тріскали морозиво у шоколаді із завзяттям дошкільнят. Судячи з продемонстрованого ними апетиту, мандрівниці змінили долю місцевого десерту. Найпростішу трансформацію знали всі, а от шоколад, виявилося, ні.

—Так, — мовив Льос, піднімаючись й старанно імітуючи грізний вираз обличчя, — Постановляю готувати таке морозиво щовечора!

—А не злипнеться? — іронічно спитала Ляна.

—Що саме? — здивувався Льос, котрий явно не знав подібного вислову.

—Це я тобі потім, по секрету розповім, якщо заслужиш, — спокусливо посміхнувшись однією зі своїх загадково-еротичних усмішок, від якої у хлопців швидко «зносило дах», відповіла Ляна, під загальний сміх всіх інших.

У цей момент повз їх компанію поспіхом пройшла тендітна дівчинка. Погляд Аміни мимоволі зачепився за занадто рівну спину, наче незнайомка чи то спис ковтнула, чи то несе на голові невидимий горщик, але тут, наче, таке не практикують. Принаймні до сьогодні Аміна нічого подібного не помічала.

—Агов, малеча, з тобою все нормально? — гукнув Льос, прослідкувавши за поглядом Аміни.

—Так. А що ти маєш на увазі? — дівчина невдоволено озирнулася і на мить застигла, вдивляючись в Аміну з Ляною.  

—Наприклад, що сукню твою наче гризла зграя диких собак, ноги в бруді та й вигляд такий…розхристаний, — стурбовано мовив Льос, роздивляючись дівчину та привертаючи до неї увагу інших. Поділ її довгої сукні дійсно виглядав досить плачевно, а на руках виднілися подряпини та якісь зелені плями.

—Все нормально. У кожного свій метод розваг, — зневажливо тріпнула плечем дівчина та поспіхом відвівши погляд поспішила геть.

—Здається це Міля, перший рік у нас… Наче зарано для настільки активних розваг, — хмикнув Льос, а от Евклаз підскочила з явним бажанням наздогнати потріпану особу, проте її перехопила за руку Ляна.

—Не варто.

—Але у неї точно проблеми! — обурилася Евклаз, скидуючи руку Ляни.

—Якщо й так, то вона явно хоче полишитися з ними наодинці. Судячи з того, що сукня розірвана лише знизу, а кров та подряпини лише на руках та ступнях, вона не жертва насилля, а просто її, ймовірно, хтось налякав. Думаю вона бігла боса, можливо по лісу. А, може, взагалі ганяла за вашою місцевою квіткою папороті, а визнавати невдачу не хоче, — видала прискорений аналіз ситуації Ляна.

—Насилля? Ти маєш на увазі…? Ти що?! В Аммоліті такого не може бути! — шарахнулася від Ляни Евклаз. — Можуть загуляти, зникнути на сезон, два, але лише з доброї волі!

—Не жахайся так. Ляна не збиралася нікого ображати. Ми знаємо, що потрапили до найбезпечнішого міста, просто моя подруга ще досі до цього не звикла та орієнтується на нашу реальність,  — заспокійливо посміхнулася Аміна, торкаючись плеча Евклаз. Аміна теж схилялась до думки Ляни, що на нещасну жертву незнайомка не схожа. Радше на роздратовану якоюсь неприємністю.

—У наших краях теж може бути різне…— невпевнено озирнулася на Аміну Евклаз. —Але не те жахіття, яке Ляна так легко озвучила… Таке навіть у райі неприпустимо.

—Це ж треба, видрані оченята, то всім звично, а насилля, то виявляється неприпустиме припущення, — іронічно хмикнула Ляна.

—Саме так. У той ритуал вкладається важливий для них сенс, а насилля над жінкою — воно не має сенсу!

—Впевнена, у цьому світі всі так думають, —  погодилася Ляна, але сказала то з такою інтонацією, що краще б заперечила. Аміна подумки застогнала.

—Та яка різниця, хто що думає? Мілі точно потрібна допомога! — передбачувано спалахнула Евклаз.

—Якщо їй потрібна допомога, ми їй її запропонуємо. Але точно не зараз. Чи не думала ти, що дівчина не захоче про це говорити вночі, у місті, в компанії хлопців, що горланять непристойні пісеньки. Думаю це терпить до ранку, варто дати їй можливість дійти до гуртожитку та вгамувати емоції, — знову повчально-наполегливо продовжила Ляна. Евклаз подивилася на неї спантеличено. Було помітно, що тон Ляни її дратує.

—Евклаз, вона пройшла повз нас спокійно, ігноруючи запропоновану допомогу та відверто намагаючись уникнути уваги. Може Ляна права і ця Міля дійсно не хотіла, аби її турбували? Принаймні зараз? Може у неї якась особиста трагедія, а ми тут поліземо людині в душу табуном у чоботях? — спробувала Аміна згладити ефект від слів подруги. Евклаз переводила невдоволений погляд з однієї мандрівниці на іншу.