Частина 11

Ель прямував до храму лікарів, коли той перед ним раптом засяв, наче в середину будівлі заскочило сонце.

—Ого…—Хлопець примружився й мимоволі зупинився,  втім так зробили всі, хто був навкруги. Але тільки-но сяяння зникло і Ель збирався продовжити рух, як йому на долоню приземлилася невелика темно-синя бабка. Молодик смикнувся, наче від удару струмом, поспіхом роззирнувся, але, помітивши, що вся увага оточення ще прикута до храму лікарів, полегшено видихнув. Між тим комаха діловито переповзла на світлий рукав та завмерла, вказуючи головою на південь. Молодик кілька разів повернув руку, комаха вперто розверталася на південь.

—Зрозуміло. Скоро буду, — кивнув він й бабка стрімко злетіла, а Ель круто змінив напрямок руху. А ще за кілька хвилин він виходив з білого порталу під розлогим деревом на березі широкої річки. Уважно оглянув обрій, пройшов кілька кроків, роззирнувся, завмер посеред кроку й насторожено до чогось дослухався, проте навколо чутно було лише шурхіт листя, спів птахів та дзижчання комах.

 Хлопець нервово потупцював на місті деякий час, доки поряд з ним, майже в стовбурі дерева, закрутилася ворока чорного диму, зблиснули фіолетовим світлом межі магічного контуру й відкрився арковий портал з якого граційно вийшла чорноволоса дівчина в темно-фіолетовій мантії.

—Ельміра! Я так скучив!  — обличчя хлопця освітила радісна посмішка й він кинувся до гості.

—Тихіше, вгамуйся, — не проявила надмірної радості гостя, вправно вивертаючись від наполегливих обіймів. У тих місцях, де її намагався торкнутися  хлопець, темне вбрання розчинялися туманом. — Ще хтось побачить. Тут, ніби, перевірене місце, але все ж таки...

—Та хто тут побачить? Зелений народ? Так їм головне, аби їх не чіпали. А от якби ти дозволила встановити охоронний периметр, тоді точно б можна було не боятися зайвих очей.

—Й полишити привід для запитань усіх цікавих? Не найкраща ідея.

—Та може я тут трави збирав, он лютинка зелена поряд росте…

—І як ти Нікітічу поясниш, чого прийшов її збирати після формування плодів? Раптовий напад самовбивчих нахилів? — іронічно змірила поглядом хлопця гостя.

—Заради тебе я й не на таке піду.

—Так Нікітічу й скажеш?

—Та щось би вигадав…— трішки знітився хлопець дивлячись на дівчину закоханими очима.

—Не ускладнюй брехню, швидше заплутаєшся. І не ризикуй даремно. Ані тебе, ані мене не влаштує, якщо нас помітить якийсь «благородний вершник колібрі». Світлий жрець, що спілкується з темною, то вже досить дивно, а якщо він її обіймає… Тобі потрібні незручні питання? Бо ж на спробу полонити мене це було мало схоже.

—Я просто так скучив… Ти давно не знаходила часу для наших зустрічей…

—Ось, знайшла. Розкажи но мені, що за приплив енергії продзвенів струнами світу зі сторони Аммоліту. Ваші вигадали щось нове? Проводять чергові досліди? Ти маєш для мене якісь новини?

—О, ні, нічого такого, не турбуйся. Бремор досі безрезультатно б’ється над своїми спробами адаптувати ваші методи до наших потреб.

—Вчилася риба деревами лазити…— зневажливо скривилася Ельміра. — То що ж то за дзвін?

—Думаю, то ти відчула реакцію світу на мандрівниць. Новеньких. Нікітіч нещодавно, вивів їх з Чорнолісся, кікімори б його вкрали…

—Кікімори баришні обережні, просто так Нікітіча не ризикнуть чіпати. Поки що… — невдоволено повела плечем Ельміра. — Але якщо пощастить…чи за якоїсь вдалої оказії…

—А шкода, що обережні.

—Не переймайся, вони свого не впустять, адже список боргів цього стариганя росте з кожним днем. Новенькі кажеш? І прийшли з Чорнолісся? Дивно, чому саме він їх там виловив…

—Не знаю. Знаю лише, що зелений народ їм навіть не показався.

—Ов-ва…

—У них, як у всіх мандрівників, досить плавкі здібності, хоча сильні. Два портали з лабіринту чародійок не кожен день можна побачити. Ще й до Пустки райі. Такий цікавий варіант викривлення простору, а якщо дослідити його залишкову енергію…

—Ель?

 —А? Вибач, відволікся, бо ж ти розумієш, подібні досліди мало хто проводитиме добровільно.

—Ще б пак.

—Так ось, я думав з цього приводу влаштувати до райі «виховний рейд», гріх впускати можливість отримати матеріал для дослідів. А тут така нагода, мандрівниці, на яких Бремор і компанія вже планів набудували, подумки не лише зарахувавши до Академії, але й половину їх життів на користь міста розписавши, гайнули до тих варварів. Думав вони там пропадуть, ти ж знаєш, як там з жінками обходяться...

—Нормально, якщо жінка розумна, — відмахнулася Ельміра. — Не відволікайся.

—Як сказати. Хоча у вас, темних, взагалі чудне розуміння нормальності…

—Досить відмінне від вашого, я знаю. Чула й не раз. Далі!

—А що далі? Не склалося. Доки я готував для цього основу, з’ясувалося, що перша мандрівниця вижила та навіть якимось дивом протрималася доки за нею не прибула друга. А та друга, як ужалена морською осою, кинулася на пошуки, пробивши простір, наче стінобитний таран. Наче не рідня й не кровні сестри, я б такий зв'язок відчув, а реакція… А здібності, а запас енергії… Ще й прихопила з собою одного не в міру активного студента Академії. Думаю завдяки йому й змогла правильно підібрати вектор, та не провалитися у міжсвіття, як це неодноразово трапляється з самоучками.