Частина 10

Попри те, що «вода» була на рівні підлоги, Аміна  встигла чітко зафіксувати, як репетування власного здорового глузду (здається, він намагався вистрибнути з дурного тіла) так і дотик босих ніг до поверхні дивної рідини. А ще була мить вагання, ніби «вода» роздумувала пропускати дівчину вглиб, чи полишити на поверхні. Проте іскра сподівання, що вона піде «по воді, як по суші» не виправдалася й Аміна стрімко ухнула вниз, відчуваючи всією шкірою приємну прохолоду й нескінченний політ у невагомість. Схоже Ляна була не права, це не ртуть, ну, або Аміна дійсно «урановий лом», бо занурювалася вона стрімко та досить довго. Настільки довго, наче дійсно важить кілька тон, чи стрибнула з високого моста (Аміна точно знала різницю, бо полюбляла стрибати пірнала у річки та море з усіх доступних поверхонь). Втім, поступово рух донизу сповільнився і, нарешті, якоїсь миті «потопельниця» остаточно «зависла», а безліч бульбашок повітря навколо неї розвіялася, відкривши погляду (Аміна за звичкою відкрила очі) безмежний сіро-сріблястий підводний світ з водоростями, різноманітними рибами та якимись скелями вдалині. Численні підводні жителі ігнорували дівчину, наче це не несподіваний гість, а стандартний елемент декору, тож Аміна зачудовано роздивлялася навколишню красу, забувши про страх. Але ця ідилія тривала рівно до тих пір, доки в полі зору дівчини не з’явилася довга, срібна, схожа на змію риба. Дивне, створіння, випливло, з-за якогось кривого корча й задумливо зависло, розсипаючи навколо себе несподівано яскраві відблиски усіх кольорів веселки. Воно деякий час роздивлялося гостю, а потім раптом вишкірилося хижою зубастою усмішкою й стрімко впливло дівчині просто в грудну клітину, сильним ударом вибиваючи все повітря з легень.

Сказати, що було боляче — нічого не сказати. Аміну наче проштрикнули тупим ножем, а потім почали роздирати зсередини. Від дикого болю вона спробувала закричати, але підступна рідина наче цього й чекала і миттєво заполонила рот… Перед очима дівчини потемніло, пішли різнокольорові спалахи і на додачу до дикого болю, що спричинила підступна риба, почали горіти вогнем легені.

Аміна чесно намагалася змусити себе заспокоїтися, розслабитися, не плисти вгору, як їй казали лікарі. Але це не так просто зробити, коли больовий шок вмить вивітрив з голови логічне мислення, а усі твої інстинкти кричать «рятуйся!». Сліпий страх та первісне бажання вижити відправили до дідька всі отримані інструкції й змусили кінцівки активно гребти нагору не звертаючи уваги на відсутність повітря в легенях. Вже помітивши попереду тьмяне світло, Аміна відчула, що свідомість таки планує дослухатися до порад лікарів та полишити її змучене тіло.

—Оце вже ні! — подумки проричала дівчина й суто на впертості змусила тіло зробити останній  ривок, відмітивши краєм ока спалах яскраво-синього сяяння навкруги.

 Аміна вилетіла з басейну, наче корок з пляшки шампанського, й на мить зависла аж під високою, (виявляється викладеною барвистими кристалами) стелею, а зробивши нарешті жаданий подих повітря, плавно, як насінина кульбаби, опустилася бортик басейна. Ноги торкнулися несподівано гарячої поверхні каменю і дівчина мимоволі опустила погляд долу.

 Срібляста рідина стікала з її тіла стрімкими кульками, що цілеспрямовано скакали у водойму, а біля пальців ніг, що трішки звисали з бортика басейну, утворилася дивна западина, наче лікувальна «ртуть» не бажає мати жодних справ з норовливою пацієнткою. Дивно, майже дико, виглядала ця западина в ідеально рівній, зараз абсолютно дзеркальній поверхні рідини. Втім, не менш вражаюче, аніж краплі, що бігли майже організованим натовпом і беззвучно зникали у цьому «дзеркалі».

—Так я ще не купалася…, — відкашлявшись та знесилено всівшись просто на підлогу втомлено мовила Аміна подрузі та двом сивим лікарям, що миттєво опинилися поряд.

—Яка ж ти камікадзе… Настільки противно? — Ляна акуратно присіла поряд, уважно приглядаючись до подруги.

—Місцями, м’яко кажучи, неприємно. Зовсім не схоже на спробу тихенько втопитися…— кивнула Аміна, обмацуючи себе та з подивом виявляючи, що жодних пошкоджень, а саме — здоровенного отвору у грудній клітині, не має. Легені справно качають повітря, свідомість при ній і лише серце шалено стукотить, ніби після спринтерського ривка в кінці виснажливого кросу. — Знаєш, здається, вмирати мій організм категорично відмовляється, навіть у лікувальних цілях.

—І чому я не здивована? — посміхнулася її подруга. —А вже який красивий салют з синіх іскор ти тут влаштувала. Прямо в кращих традиціях новорічних феєрверків. Це, я так розумію, ти своє небажання помирати святкувала?

—Мабуть. Яскравий досвід. Не кожен день таке робиш, — кивнула Аміна та повернулася до лікарів, що водили над її головою якимись кристалами. — Панове, втіште мене, скажіть, що мені не потрібно ще раз додатково знайомитися з цим вашим недружнім лікувальним підводним світом.— Промовила дівчина роздумуючи чи можна ще десь, окрім цього красивого міста, вчитися магії. Бо вчитися точно треба, а повторювати спілкування з тією хижою рибкою відверто не хотілося.

—Однозначно не потрібно, — кивнув головою один зі старших лікарів. — Боюся другого такого сеансу наш острів просто не витримає. Я навіть не впевнений хто з вас кого акліматизував… Ви взагалі перша істота, що виринула сама, при повній свідомості, а не повернута ніжними водами Стіксу.

—Стіксу? Це у вас ще й озеро мертвих? Вдало. Головне вчасно повідомити, — обурено хмикнула Ляна, роздивляючись бліду, всю всіяну сріблястими бусинками-втікачками подругу. Кульки-краплі стали значно меншими, але все ще бігли й бігли, наче нескінченні ланцюжки живих розумних перлин.