Частина 9

§§§

—Дівчата, я приніс вам сніданок! — радісно оголосив Льос.

—Сніданок? — обидві подруги здивовано вирячилися на гостя.

—Тож ранок за вікном! — життєрадісно повідомив Льос, ставлячи піднос на стіл.

Аміна спантеличено повернулася до вікна. Дійсно, те, що вони прийняли за вечір, виявилося… ранком, бо з-за дерев і хмар насправді неспішно виповзало сонце.

Ляна ж, здатна була лише подумки вилаятись, оскільки щиро сподівалася хоча б до завтра не бачити цього базікала. Чудовий хлопчина, але ж самовпевнений до чортиків і балакучий, як три язикатих Хвеськи!

—Хм, схоже, доля натякає, що деякі рішення не варто відкладати у дальню шухляду,— озирнувшись хитро підморгнула подрузі Аміна.

—Навіть не питатиму, хто так підшаманив, що й вечір на ранок перетворився, — пробурмотіла Ляна.

—До речі, внизу вас вже чекає Ель. Каже, планує завершити вашу оглядову екскурсію, — відверто несхвально повідомив Льос.

—Знову? — округлила очі Аміна, бо обдумувала зовсім інший план дій. Одне зрозуміло —  сон явно можна було відкласти, тим паче, що почувалася вона напрочуд бадьоро.

—Оце вже ні… Досить з мене його екскурсій, — скривилася Ляна. — Однієї з головою вистачило. Може, якось повз нього проскочимо? До речі, Льос, ти знаєш де у вас тут проходить акліматизація? — спитала дівчина.

—Проскочити — легко! Звичайно знаю й проведу, якщо треба. Повір, зі мною екскурсії будуть значно приємнішими та безпечнішими! — задоволено кивнув хлопець, кумедно розправивши плечі та намагаючись надати собі максимально представницького вигляду. Але потім поглянув на принесений піднос та поспіхом додав. — Тільки спочатку давайте розберемося з їжею? Що ж я її даремно з кухні поцупив, ризикуючи отримати від Труфеля гарячих помиїв за комір? Не знаю, як ви, а я від прогулянок порталами нагуляв просто звірячий голод!

Проігнорувавши наявні стільці Льос з діловим виглядом всівся на ліжко Ляни та посунувши піднос на край столу, щоб до нього було зручно діставати, зайнявся знищенням їстівних припасів, примудряючись цей процес комбінувати з безперервною балаканиною.

—Теж варіант, — легко погодилася Аміна й перемістившись до столика, поряд з яким стояло ліжко подруги, з цікавістю почала роздивлятися принесену їжу.

Тарілки були буквально завалені різноманітними продуктами явно зібраними за принципом «все, що опинилося у зоні досяжності». Нарізка сиру, м’яса, ще чогось, якась запіканка, таці з симпатичними, знайомими та незнайомими фруктами, деякі з них наче вкриті памороззю, графин з жовтим соком. Чи, може, то не сік?

Ляна, трішки ошалівши від невимушеності хлопця, задумливо всілась. Краєм вуха слухаючи його нескінченні розповіді, про те який він гарний екскурсовод, дівчина поспіхом обдумувала, як знайти баланс між ввічливістю, вдячністю за підтримку у порятунку Аміни та все більш відчутним бажанням послати цього базікала якнайдалі. Подумки вирішуючи цю глобальну проблему, Ляна взяла з підноса симпатичне яблуко, щиро порадівши, що вони тут є (це був її улюблений фрукт). Втім, радість дівчини тривала не довго — яблуко виявилося зовсім не банальним, бо варто було відкусити шматок, як з нього вилетіли шестигранні яскраво-помаранчеві кісточки та радісною зграйкою гайнули за вікно! Доки Ляна підбирала цензурні слова, для вислову своїх вражень (не можна ж так підступно обманювати!) фрукт, який спробувала з’їсти Аміна, з легкістю змусив забути про якісь там летючі кісточки.

Фіолетова, вкрита легкою памороззю штука, яка віддалено нагадувала виноград, варто було Аміні простягнути до неї руку, вмить відтала й бадьоренько… дременула по стінці, рухаючи ягідками, наче багатоніжка ніжками! Ляна, як сиділа, так і застигла від такого видовища, а от подругу це лише розвеселило. Уточнивши у Льоса, чи можна це їсти, Аміна зірвалася з місця та влаштувала ціле полювання на спритний фрукт, а за підсумками гордо принесла гроно, що ледь чи не відбивалося ягідками й сміливо закинула одну з ягід до рота.

—Гм, смачно, — задоволено кивнула головою «мисливиця». — За таким можна й побігати.

—Ще б пак! Фіарський виноград. Делікатес, що чудово відновлює сили. Я його трішки підморозив, щоб донести, але свіжий доки спіймаєш, доки доставиш…— кивнув Льос.

—Оце мабуть, морока садівникам — фрукт, що намагається дременути під час доставки. Його, ймовірно, в клітках возять? — хмикнула Аміна, взявшись за наступну ягідку.

—Угум, з магічними замками, бо звичайні примудряються відкривати, — підтвердив хлопець, старанно пережовуючи шматок якогось м’яса.

—І як часто у вас їжа намагається втекти? —  трохи оговтавшись поцікавилася Ляна у хлопця, що чудово встигав жувати й говорити. Щоправда, його м'ясо, на щастя, по столі не бігало.

—Частенько, як і будь-яка відмінна їжа, — кивнув той з серйозним виглядом. — Все, що може рухатися, — тікає. Ніхто не бажає бути з’їденим.

—Але ж це фрукти! — закотила очі Ляна. — Їм належить спокійненько лежати на тарілці й не квакати!

—Так він же мовчки тікав, — не зрозумів її обурення Льос. — А в дохлому фіарському винограді і їсти нічого, так, самі хвостики пообсмоктувати.

—Та годі тобі, так навіть прикольніше, — приснула Аміна, відірвавши ще дві ягідки та опустивши фрукт знову на тацю. Льос легким пасом руки знову вкрив його памороззю й кивнув Ляні.