Частина 8.

—Ляна… — пробурмотіла Аміна ледве відкриваючи очі та успішно пропустивши стадію подиву. Поява подруги легко вписалася у звичні здібності Ляни з’являтися, як чортик із табакерки, у найнеочікуваніших місцях. До того ж на якісь емоції Аміна зараз елементарно не мала сил. Смачна юшка та невідомий лікарський напій вручений Етраном, приємно зігріли дівчину та дійсно дозволили «не вимкнутися» до світанку, проте зараз єдине чого їй хотілося — спати. Можливо, пізніше вона буде здатна відповісти на іскристий вихор емоцій Ляни, але точно не зараз.

—Привіт, пропажа. Ти як взагалі? Куди гайнула без попередження? Юрту посеред степу знайшла, вже, непогано, але ж ти варта більшого. Я злякалася, що ти відправилася у таку далечінь і без праски. І я, на жаль, цього разу праску не взяла,  — почала нервово торохтіли Ляна, зрадівши наявності хоч якоїсь реакції.

—Без праски, зате прихопила мене, — додав Льос, котрий за спиною Ляни відчайдушно намагався барвистою пантомімою перепросити у господарів юрти за різкість Ляни і одночасно з’ясувати у Муніра ситуацію. Чоловіки на ці спроби лише поблажливо посміхнулися.

—Сумнівна заміна праски, хоча…— кволо посміхнулася Аміна та повільно перевела затуманений погляд на її супутника.

—Ні-ні, не варто мене перетворювати на цю вашу загадкову праску! — кумедно округлив очі Льос та перелякавшись уваги Аміни прудко відскочив за спину Ляни.

Дівчата мимоволі посміхнулися. Ляна нервово, Аміна кволо, проте трохи жвавіше, відчуваючи, як від позитивних емоцій починають повертатися сили. Схоже, цей Льос мав талант знімати напругу ситуацій. Два дівочих погляди знову перетнулись, Ляна підбадьорююче взяла Аміну за руку, намагаючись зорієнтуватися, як допомогти й раптом пролунав тріск, ніби від електричного розряду. Дівчата мимоволі здригнулися, бо той звук пролунав десь зовсім поряд. Ляна здивовано підняла голову, намагаючись зрозуміти, що то було, адже у повітрі з’явився знайомий аромат озону, як під час грози, але хмар на небі не спостерігалося. А за мить навколо подруг спалахнуло зірницею й розійшлося потужною хвилею м’яке смарагдове сяяння.

Аміна рвучко зробила глибокий вдих, наче до цієї миті сиділа під водою, здивовано кліпнувши обвела розгубленим поглядом навколишній пейзаж та щасливо посміхнулася, відчувши звичне бажання радіти життю. Ляна ж посунувши подив від чергових спецефектів (час цю емоцію взагалі вимикати, бо так нервових клітин не напасешся) лише полегшено видихнула, помітивши, що подрузі стрімко стає краще. Втім краще стало не лише Аміні, у обох подруг яскравішими стали щічки, заблищали очі, а ще за мить вони синхронно випросталися, наче одним махом скинули важкий тягар.

—Оце так фокус… — вражено промовив Мунір, аж присівши на оберемок трави перед вогнищем. — Вперше бачу таке відновлення.

Льос та Етран мовчки кивнули, тільки, якщо Льос то зробив поступово повертаючи на місце впущену щелепу, то Етран критично-примружено, роздивляючись все ще трохи підсвічене смарагдовим сяянням повітря навкруги гостей.

—Непоганий викрутас. Ачей, варто було тебе раніше з юрти виставити. То, може, й Муніру швиденько повернеш борг? — сварливо мовив старець до Аміни, з якої, зі швидкістю дешевого макіяжу стікали залишки ознак перебування на межі життя й смерті.

—Який ще борг? — підозріло озирнулася на старигана Ляна.

—Вона знає…

—А ви й мені розкажіть, для різноманітності, —  почала заводитися Ляна, яку ця юрта, цей степ і, особливо цей пихатий стариган, починали дратувати. Але Аміна лише щасливо посміхнулася й з радісним «спробую», легко підскочила та у два кроки опинилася перед хлопцем.

— Ризикнеш здоров’ям? — хитро примружившись спитала подруга у «жертви».

—Гм… От не думаю, що то гарна ідея, — задумливо відповів Мунір піднімаючись та уважно оглядаючи дівчину. — Знаєш, либонь, не варто. Здібності у тебе звичайно цікаві, а от вміння… Щось не маю бажання випадково перетворитися на невідомого звіра, чи гайнути до тролів у печери. — Хлопець церемонно вклонився та демонстративно відступив на кілька кроків від своєї сумнівної благодійниці.

Ляну така реакція повеселила й майже примирила з ситуацією. Тим паче, що стариган від цих слів скривився так, наче скуштував зелений лимон.

—Але ж Етран сказав... — розгубилася Аміна.

—От з Етраном і експериментуй. А я краще якось сам, старими добре перевіреними способами. Цілішим буду, — вишкірився Мунір та зиркнувши кудись на горизонт, стурбовано додав. — Та й, думаю, вам варто повертатися. Пустка не полюбляє таких візитерів.

 —Мало що там ваші Пустки не люблять! Нічого було сюди Аміну притягати та до такого стану доводити! — сердито заявила Ляна, у якої просто руки зачесалися впорядкувати цю їх Пустку до стану ідеальної рівнини, за те, що вони зробили з Аміною.

—Та ми власне…— почав Мунір, але тут Льос, акуратно постукав пальцем по плечу Ляни.

—Тигра, при всьому моєму захоплені, думаю варто зважити на його слова, — мовив хлопець, стурбовано оглядаючи обрій. — Вихори, вони, знаєш, мерзенна штука, судячи з того, що я мав можливість про них прочитати…

—Що? Як ти мене назвав?! — обурилася Ляна та рвучко повернулася до Льоса.

—А ти з нами? — Аміна, не особливо звертаючи увагу на словесні баталії подруги з черговим шанувальником (Льос почав швидко й багатослівно вибачатися), уважно подивилася в очі Муніра і з жалем опустила вже простягнуту руку. Так, допомогу від неї він справді не прийме... Хоча вона відчувала, що може її надати, адже бурхлива енергія зараз весело мчала судинами, не випалюючи їх, а оживляючи. Наче й не Аміна буквально кілька хвилин тому знесилено засинала біля вогнища, шалено втомившись від кількаметрової прогулянки. Так, вона дійсно не вміє до путя користуватися цими чудними силами, не розуміє звідки вони й що собою представляють, але ж він явно знає, уміє. Міг би розказати, скерувати… Міг би, але чомусь не «горить бажанням».