Частина 5.

Аміну розбудив спів пташок та яскраві сонячні зайчики, що весело скакали по її обличчю, намагаючись зазирнути під вії. Відкривши очі та потягнувшись дівчина першим побачила якийсь дзеркальний купол за вікном, що щедро розсипав зблиски й лише потім з подивом, котрий стрімко трансформувався у радість, оглянула кімнату казкового готелю та Ляну, яка спала замотавшись у ковдру по самий ніс.

–То це все мені не наснилося! Супер! – захоплено прошепотіла Аміна та тихцем, стараючись не потурбувати подругу, вибралась з ліжка та підійшла до вікна.

Парк, що вночі здавався казково-таємничим, зараз вражав різноманітністю форм та кольорів. Кинувши задумливий погляд на Ляну, Аміна швидко вдягнула свою сукню й тихенько вислизнула з кімнати. Її загризали цікавість та бажання роздивитися цю живу казку і, для різноманітності, бажано без критичних коментарів подруги. Вона любила Ляну, але іноді приємно побути в компанії власного захоплення не затьмареного чужою приземленою раціональністю. 

Коридор готелю заливало вранішнє світло, химерно граючи барвистими варіаціями на стінах та підлозі. Спустившись сходами на перший поверх дівчина вислизнула на подвір’я. Судячи з того, що вона нікого не зустріла дорогою, початок дня у місцевих жителів був не найактивнішим часом, тож Аміна поспішила скористатися можливістю спокійно все роздивитися та помилуватися красотами.

Обійшовши будівлю по акуратному вимощенню, дівчина пройшла між високими деревами та кущами зі строкатим листям й опинилася на зеленій галявині, котру вигадливо перетинали викладені світлими камінчиками доріжки. Орієнтуючись на шепіт води, Аміна попрямувала далі й невдовзі вийшла до мальовничого, оточеного строкатими квітниками каскаду водоспадів, викладеного великим рожевим камінням. У повітрі витав аромат води та свіжої зелені, розбавлений квітковим запахом з ледь помітною гіркуватістю, що нагадувала запах троянд. Над кришталево-чистою водою, що весело дзвеніла  по камінчиках, схилялися великі білі та червоні квіти, а над ними літала зграя великих, яскраво-жовтих метеликів. Присівши на один з великих валунів, Аміна задумливо опустила руку у воду і не втрималася від спокуси зачерпнути її долонею. Спробувала на смак – свіжа, смачна, навіть солодкувата, ніби з додаванням меду. Стряхнувши залишки крапель, дівчина дослухалася до мелодійного багатоголосого пташиного хору й на мить блаженно прикривши очі, задоволено підставила обличчя ніжним ранковим променям сонця.  

–Я б на твоєму місці так не робив, – пролунав поблизу іронічний голос і Аміна майже почула, як з розчарованим стогоном вмерла її мрія про прогулянку без сторонніх коментарів. Відкривши одне око, але не повертаючи голови, дівчина поглянула на того, хто говорив.

Неподалік неї стояв високий хлопець з хитро примруженими, напрочуд яскравими зеленими очима. Темне волосся, брови, рівний ніс, засмагла шкіра, спортивна статура, яку вдало підкреслювали світла сорочка, коричневі бриджі та сандалії. Красунчик, до непристойності, на такого можна задивитися на вулиці й шию скрутити, але дівчина старанно притримала емоції та лише спитала, намагаючись, аби її голос звучав максимально спокійно.

–Це ж чому?

–Можеш полишитися без сукні, – з усмішкою знизав плечима незнайомець. Аміна опустила погляд на поділ власної сукні й побачила, як від слідів води по тканині йдуть сині спалахи, розбігаючись, наче мініатюрні перелякані змійки.

–Вау, як красиво…– дівчина простягнувши руку хотіла їх торкнутися, але хлопець стрибнув вперед та рвучко перехопив її руку.

–Та ти геть нелякана! – сердито зиркнув він на неї і провівши рукою над тканиною, щось тихо промовив. Сині спалахи рвонули в різні боки з шаленим прискоренням й зникли. – Уф… Хто ж так мудрує з захистом?

–Яким захистом? – не зрозуміла Аміна.

–Новенька? – хлопець присів біля неї вже уважніше роздивляючись. Іронія в погляді поступилася відвертій цікавості.

–Та… ніби точно не старенька, – сором’язливо посміхнулася Аміна. Погляд незнайомця був сповнений доброзичливої іронії, а занадто маленька відстань до його обличчя трохи нервувала.  

–Мандрівниця… Я мав здогадатися…– Він якось засмучено зітхнув. – Ось це, – хлопець простягнув руку, до султаніта, що висів на шиї дівчини на срібному ланцюжку, – сильний захист. Ось це, – він вказав на довгі срібні сережки з невеличкими цирконами, – посилює силу нападу. – Ось це – рука незнайомця ледь відчутно ковзнула по пальцям Аміни та срібній каблучці у вигляді змії, – перетворює, трансформує спрямований на тебе магічний вплив, а ось це. – Рух до другої, прикрашеної зеленими камінцями каблучки у вигляді птахи (Аміна завжди її жартома називала «птахою щастя»), – збільшує в рази будь-яке закляття, чи твою магічну дію. Так не поєднують камені та срібло. Так і в такому вигляді… Кожен завиток срібла має своє призначення, кожен камінь – своє, навіть розташування каменю на тілі людини має певний сенс… Те, що ти тільки но зробила, могло тебе поранити. Активні води зоряного водоспаду торкнувшись такого своєрідного набору, перетворилися на чисту енергію без чіткого вектору. А вектор ти не задала. Я ледве встиг це скоригувати дезактивуючим закляттям…

Цієї миті одягом дівчини раптом наче проскочила блискавка, і її сукня просто зникла.

–Ой…– Аміна від несподіванки встигла лише прикритися руками.

–Гаразд, не зовсім встиг, – хлопець раптово замовк й відвернувшись швидко скинув свою сорочку та простягнув дівчині. – Вибач. Я не хотів. Ось, вдягни.

–Дякую…– Аміна не особливо вередуючи швиденько вдягнула шовковисту, досі теплу від чужого тіла, одежину. Сидіти у самій білизні перед незнайомим, але ду-уже цікавим хлопцем не входило в її плани. Але навіть одягнувшись, вона докладала максимум зусиль аби зберегти незворушний вигляд (ага, кожен же день так сукні зникають!). Добре, хоч білизна полишилася.