Частина 4.

Ляна дрімала на ліжку, а Аміна у шовковій нічній сорочці (дівчат щедро забезпечили таким, а ще халатиками, капцями та мішечком побутових дрібниць) підігнувши ноги сиділа на широкому підвіконні.

Подружкам дійсно влаштували чудову вечерю та оперативно поселили у простору кімнату, практично повноцінну квартиру на верхньому поверсі триповерхової будівлі. Ляна, оглянувши номер, поблажливо оцінила це як «непоганий такий готельчик», Аміні ж все безумовно подобалося, адже скромненькі пансіонати, в яких вона кілька разів відпочивала на морі, суттєво програвали, як за облаштуванням інтер’єру так, і за сервісом. Втім, у них з подругою були досить різні життєві досвіди. Якщо для Лани поселення в університетському гуртожитку було вимушеним рішенням, продиктованим тимчасовими фінансовими проблемами батьків, то для Аміни – помітним кроком до цивілізованих умов.

 Отримана дівчатами кімната-студія візуально ділилась на дві зони – вітальню та спальню, а також мала окрему ванну кімнату (от там дівчата провели не менш як годину, кожна), вбиральню й гардероб. З меблів тут були два широких ліжка з якогось світлого матеріалу (прикрашені вигадливим візерунком на узголів'ї та застелених  покривалами пастельних тонів), стіл з гнутими ніжками, два стільці, шафи, тумби (на одній стояв якийсь чудний білий кристал). Вишуканий дизайн кімнати задавали тонесенькі білі фіранки, блакитне, шовковисто-візерункове покриття стін та химерні світильники у вигляді метеликів. А з великого, майже на всю стіну, вікна їх «номеру» видно було чудовий парк з каскадним водоспадом.

Ляна, поніжившись у ванній кімнаті та тимчасово примирившись з наявною ситуацією (взявши на озброєння класичне «подумаю про це завтра»), втомлено розтягнулася на ліжку.  Аміна ж не могла втриматися від захопленого розглядування пейзажу за вікном. А ще її гриз острах, що варто заснути і прокинеться вона знову у своєму рідному, побитому життям гуртожитку, з’ясувавши, що вся ця казкова краса їй елементарно наснилася. Аміна ніколи не критикувала свій світ, з радістю приймала все, на що розщедрилася доля, тож зараз неймовірно раділа такому подарунку, але не могла до кінця в нього повірити через що, на всяк випадок, намагалася надивитися «про запас».

Нічний Аммоліт був не менш прекрасним за денний. Круглий блакитний місяць заливав срібним світлом парк, водоспад, місцевих жителів, що неспішно гуляли алейками. Примарне природне світло гармонійно поєднувалося зі штучним блакитним сяянням куполів великих будівель, що то тут, то там визирали з  густої зелені, та рожевим світлом вуличних ліхтарів, виконаних у вигляді якихось екзотичних квітів.

–Наче у фентезійну картину потрапила…Очей не відірвати, – задумливо похитала головою Аміна, провівши поглядом молоду пару, що попрямувала за водоспад.

–Головне, щоб монстри з-під кущів не почали вилазити, бо якось занадто тут гарно, – не відкриваючи очей пробурмотіла Ляна.

–Тобто ти визнаєш, що тут гарно!? – радісно спіймала на слові подругу Аміна.

–Ні, у мене досі викликає підозри побачена ідилія…Та й розповіді про чародійок, Академію магії… Я ж ледве стрималася, аби вголос не розсміятися та не перервати промову цього храмового розумника класичним: «Та не розігруйте! Яка магія?». Але, зауваж, я старанно, як вихована дівчинка, утримувала незворушний вираз обличчя, аби з’ясувати, що ще цікавого підкине нам вся ця загадкова ситуація, – з нервовим сміхом видала подруга, таки відкривши очі.

–Вміння «тримати обличчя» у непростих ситуаціях у тебе завжди на найвищому рівні, – посміхнулася Аміна.

–Ти б знала, чого це мені вартувало! Якісь невідомі нам технічні витребеньки, через які ми сюди потрапили, чудні міста, незвичні будинки, незнайомі транспортні засоби та, навіть, химерні тварини, це все ще якось можна  прийняти, але дорослий, доволі цікавий і, на перший погляд, ніби адекватний, чоловік, що з серйозним виразом обличчя розповідає мені про магію… Це ж просто контрольний постріл у голову! Таке потрібно усвідомити, якось до нього адаптуватися, щоб раз за разом не ловити себе останньої миті на нервовому «хі-хі» та бажанні терміново викликати санітарів!

–Яка ти у нас, виявляється, реалістка-матеріалістка, – посміхнулася Аміна. – А мені тут просто подобається… Наче потрапила у давно забутий дитячий сон. Красивий, добрий, захопливий… – Аміна висунулася по пояс з вікна і весело помахала рукою якійсь компанії, що йшла внизу. Їй відповіли з не меншим ентузіазмом.

–Радію за тебе…

–Ляно, подивись на це диво! Тут квіти світяться! Живі квіти! В житті такого не бачила…– захоплено вигукнула Аміна, роздивившись зовнішню стіну їх готелю. Всю будівлю обплітала рослина, віддалено схожа на дикий виноград, але між лапатим темно-зеленим листям у цієї ліани зірками світилися великі ніжно-блакитні квіти. Аміна простягнула руку й діставши до найближчої довгої тонкої пелюстки, провела по ній пальцями – шкіру вкрив ледь помітний сяйливий пилок.

–Можна подумати летючі острови-міста та всі інші дива ти раніше зустрічала на кожному кроці, – хмикнула напівсонна Ляна, не відреагувавши на чергові захоплені «ахи» подруги. За цілий день вони їй встигли добряче набриднути. – Давай спати, бо день видався надміру довгим та насиченим. Я ще не перетравила всі отримані «чудові новини», а щось мені підказує, що й завтра буде не менш цікавим.

–Так, мабуть, ти права. Сподіваюсь. Але ці квіти, це щось неймовірне…– Аміна зітхнувши стряхнула пилок з пальців та пішла до ліжка.

–Вважатиму, що сподіваєшся ти на повернення додому, а не на продовження цього нарнійського атракціону…