-17-

   Минуло три дні. Три дні відтоді, як Ревен зник. Три дні відтоді, як Серце Планети поглинуло його просто на очах у всіх.
    Комплекс «Ноксар» більше не нагадував покинуті руїни. Тепер тут було людно. Парламент направив десятки наукових груп - сотні солдатів, безпілотників, сканери, експедиційні загони. Усі шукали одне й те саме - доктора Сайлена Ворса, але все було марно, його наче не існувало.
   Ліара сиділа в одному з колишніх дослідницьких секторів. Перед нею світилися десятки екранів. Вона вже третю добу переглядала архіви, майже без відпочинку та сну, але результату не було.
   Двері відчинилися. До кімнати зайшов Гаррон. Виглядав він ще гірше, ніж зазвичай.
- Знову не спала?
- Не можу...
- Ти його не знайдеш таким способом.
   Ліара опустила очі.
- А якщо знайду?
   Гаррон нічого не відповів, бо він і сам не знав і думав про те саме.
   Парламент теж не сидів без діла.
  У Центральному Шпилі Тар-Кайроса панувала напруга. Голова Парламенту Ерік Валлен стояв біля панорамного вікна. Під ним простягалося поранене місто.
   Тар-Кайрос вижив поки що, як Ревена затягло у кристал, чорний стовб різко зник.
   Позаду нього мовчки стояли кілька міністрів.
- Ми втратили його, але невідомо чи знайдемо...
   Валлен не обернувся.
- Я знаю.
- Пошукові групи не знайшли жодного сліду.
- Я знаю.
- Що будемо робити?
   Лише тепер він повернувся. Його очі були холодними. Занадто холодними.
- Продовжувати шукати Ворса і його... хм... експеримент!
   У залі настала тиша. Один із міністрів нервово ковтнув.
- Ви справді вважаєте, що він живий?
   Валлен дивився на нього кілька секунд, а потім відповів:
- Я не вважаю.
- Тоді?
- Я знаю!
   Усі переглянулися. Ніхто не наважився поставити наступне запитання.

* * *

   Глибоко під комплексом «Ноксар». На рівнях, яких не існувало на жодній офіційній схемі щось прокинулося. Старі механізми почали рухатися. Системи, які не працювали тисячі років одна за одною повільно та методично запустилися, наче чекали саме цього моменту.
   На одному із серверів спалахнув зелений індикатор.
ПОШУК НОСІЯ...
ПОШУК НАГЛЯДАЧА...
ПОШУК СПАДКОЄМЦЯ...
   Пауза. Потім новий напис:
ЗБІГ ПІДТВЕРДЖЕНО.
   Ім'я не з'явилося. Лише координати.
  Ліара випадково знайшла цей сигнал. Спочатку вона навіть не зрозуміла, що бачить невідомий канал чи прихований сервер. Зашифрований маршрут.
- Що за...
   Вона швидко відкрила журнал і застигла. Сигнал йшов із глибини комплексу. Набагато нижче за всі відомі рівні.
- Гаррон!
   Він миттєво підвів голову.
- Що сталося?
- Я щось знайшла.
   Через годину вони втрьох вже спускалися вниз - Гаррон, Ліара та Солар, з ними була невелика група солдат.
   Ліфт не працював. Довелося йти старими технічними тунелями. Чим нижче вони спускалися, тим старішим виглядав комплекс — стіни змінювалися, зникали металеві панелі, замість них з'являвся чорний камінь. Той самий матеріал Першої Раси.
- Це неможливо, — прошепотів Солар.
- Чому?
- «Ноксар» побудували двісті років тому.
   Ліара торкнулася стіни.
- А це значно старіше!
   Тунель закінчився величезними дверима, які були без замків, без механізмів, без написів. Лише один символ - печатка, розташована навколо чорного кола. Ліара доторкнулася до символа, але нічого не трапилося.
- Можливо, тут є схований механізм, який відкриває ці двері? - подав ідею Солар.
    Втрьох вони почали досліджувати двері... Протягом кількох годин нічого не виходило.
- Ця Перша Раса починає мене дратувати... — прогирчав Гаррон. - Не могли вони щось придумати полегше?
- Я думаю, ми не бачимо очевидного, — вимовив радник.
    Ліара уважно роздивлялася печатку. Щось їй не подобалося у символі, якась була несостиковка... Вона почала пригадувати, як виглядав візерунок печатки, який вони бачили у ліфті, коли вперше покидали "Ноксар". І ось посмішка переможця засяяла на її обличчі. Один із каменів був блідніший за інші, вона натиснула і двері почали повільно відкриватися без звуку.
- Таке відчуття, що Ревен спілкується лише з тобою, бо тільки ти змогла здогадатися, що камені не співпадають по кольору, — пробубнів Гаррон.
   Ліара на це нічого не відповіла.
  За дверима був величезний темний зал. У центрі стояв старий термінал — єдине джерело світла.          Екран працював, наче хтось увімкнув його заздалегідь. На моніторі світився напис:
ЛІАРО. ЯКЩО ТИ БАЧИШ ЦЕ ПОВІДОМЛЕННЯ —ЗНАЧИТЬ РЕВЕН ВЖЕ ЗНИК.
   Усі завмерли. Ліара відчула, як по спині пробіг холод. На екрані з'явився новий рядок.
МОЄ ІМ'Я — САЙЛЕН ВОРС. І Я ЧЕКАВ НА ТЕБЕ.
   Світло в залі різко спалахнуло, а десь дуже далеко, за межами часу і простору, Ревен уперше відкрив очі в місці, де не було ані дня, ані ночі. Перед ним простягалося безкрає місто руїн. На горизонті стояла знайома постать у темному плащі і цього разу вона не ховалася. Вона чекала...